Версія для друку Версія для друку

Арданівський майстер на всі руки

Усім нам відомо, що в малому чи великому селі, місті проживають цікаві й неординарні постаті, тобто люди, які відрізняються від інших своїм талантом, здібностями робити те, чого не можуть інші. Чи то спортсмени, чи артисти, чи художники, чи письменники, чи майстри-будівельники і так далі. Про таких людей, на мою думку, повинні знати не тільки жителі цих сіл і міст, де вони виросли, проживають, а й у районі, області, державі й навіть за кордоном. Саме сьогодні головним героєм моєї розповіді і стане талановитий майстер-будівельник з Арданова Іван Іванович Шанта (Чорний Іван). Так його називають у селі, бо Шантів у нас є більше.
У народі кажуть: «Людина за життя повинна зробити три речі: народити і виховати дитину, посадити дерево, побудувати дім». Іван Іванович без перебільшення із цим завданням справився на відмінно. Разом з дружиною Оленою Йосипівною народили і виховали двох чудових дітей: дочку Тетяну та сина Івана. Тетяна закінчила кооперативний технікум і довгий час працювала у системі Укоопспілки. На даний час працює у Чехії, як і багато інших наших краян. Коли випадає вільний час, то навідується до батьків. Доля Іванка склалася трагічно. Він загинув у тій страшній аварії, що сталася з маршрутним автобусом Арданово-Мукачево у вересні 1983 року в с. Залужжя сусіднього району. Про цю трагедію Іван з Оленою часто згадують зі сльозами на очах і до сьогодні.
Друге завдання – посадити дерево Іван Іванович виконав теж на відмінно. Бо саме свою розмову я почав з ним у саду, що росте поруч з його хатою. Тут ростуть сортові яблуні, черешні, персики, абрикоси, сливи, малина. У саду плодоносні дерева, також нещодавно посаджені молоді деревцята. А оскільки я за фахом агроном, то в саду на тему садівництва у нас вийшла досить цікава і змістовна розмова. Бо самі знаєте, що сад потребує певних уміння й знань у догляді за кожною окремо взятою культурою.
Ну і, звичайно, з третім завданням Іван Іванович (Чорний) справився на відмінно з плюсом. Мало того, що побудував для своєї сім’ї добротний і затишний дім, майже кожна друга хата в Арданові зведена ним разом з покійним рідним братом Андрієм. А скільки хат ними побудовано в інших населених пунктах району, області і навіть у східних областях нашої держави, в Росії, Прибалтиці. Старше покоління пам’ятає, як люди із Закарпаття масово виїжджали туди на заробітки. І в той же час люди заробляли на прожиття хто де і як міг. Хоча роботи було достатньо і вдома, але люди виїжджали за «довгими рублями».
А який дядько Іван – чудовий штукатур. Цю роботу першим із майстрів виконував під замовлення господарів будинків. Хочуть «під шубу», то так і зробить, хочуть «під ялинку», значить так буде. Ці роботи він опанував першим не тільки в селі, а, можливо, і в районі та навіть області. І все це робилося березовим віником і палкою. Всі роботи виконував якісно – комар носа не підточить – і в строк. Тому від замовників не мав спокою. Дядько Іван є непоганим облицювальником плитки. Його руками викладено плитку на підлозі і в нашому сільському храмі.
Ну і родзинкою його майстерності, звичайно, є уміння мурувати кахельні печі – однокомплектну, півторакомплектну чи двокомплектну. До речі, розкрию вам одну його таємницю. При складанні печі з кахлю Іван Іванович не дозволяв нікому бути присутнім біля нього, щоб не перейняли уміння прокладати канали, по яких виходить дим і нагрівається пічка. Йому досить піднести і подати матеріал, решту він робить усе сам. І теж, напевно, в районі немає такого села, де б людей в будинках не зігрівала пічка, яку зробив Іван Чорний, такого садочка, школи, ФАПу, де б не стояла збудована майстром з Арданова кахельна пічка.
Мені доводилося і часто доводиться зустрічатись з (Чорним) Іваном, бо живе він у Горбі, де проживала і моя покійна теща та мої батьки, і я проживав на «китайській» вулиці, що межує з вулицею, на якій знаходиться будинок майстра Івана. Часто з ним зустрічаємося у церкві під час богослужінь, які він відвідує регулярно.
Коли вітаємось, то тисне руку так, що відчувається, що це людина – трудар. Коли запитую в Івана (Чорного): «Як ся маєте?», він з іронією відповідає: «По-чорному», бо він же – Іван (Чорний). Приємно зустрічатися, повірте, з такими людьми, які бачать плоди своєї праці.
А тепер давайте ознайомимось із біографією Івана Івановича, з його дитинством та юнацькими роками. Вони теж були досить цікавими у його житті.
Народився наш герой 21 листопада 1939 року в селі Арданово у звичайній селянській сім’ї. Як зізнається сам Іван Іванович, сім’я жила досить бідненько, тому з ранніх років доводилося працювати, щоб хоч якось заробляти на прожиття. Мама тривалий час була домогосподаркою, а потім до виходу на пенсію працювала в «лісовій» бригаді, яка доглядала за молодими посадками у лісі. Батько був знаним теслярем в Арданові, а в ті часи електричних станків не було, які можна б використати для обрізки деревини. І водночас був церковним дяком. Крім Івана, до складу сім’ї входили ще старший брат Михайло, що проживав потім у Росії, в м. Муром, що під Москвою, брат Андрій, який рано пішов з життя, проживав в Арданові і теж був знаним будівельником, сестра Марія проживає в Арданові, сестра Ганна покійна, теж проживала в нашому селі. Отже, з п’яти серед живих залишилися лише Іван та Марія. Як уже згадував, у (Чорного) Івана досить цікавими були дитячі та юнацькі роки, які він сам згадує часто. За дечим ностальгія, про дещо воліє не говорити.
Окрім того, що був хорошим майстром-будівельником, він умів добре грати на баяні. Жодні вечори молоді (танці) в сільському клубі не обходилися без баяніста-гармоніста (Чорного) Івана, хоча в Арданові проживають і роми, які теж непогано володіють різними музичними інструментами, молодь віддавала перевагу саме Івану. На той час не було реп-музики чи хеві-метал, а співалися під баян чи гармошку прості, задушевні народні пісні «Чом ти не прийшов», «Ой чорна, я сем чорна», «Чорні очка, як терен», «Іванку, Іванку», «Ой била мене мати» і т.д. Знаєте, і зараз приємно слухати ці пісні, а ще, коли майстерно звучить у руках баян, то на душі якійсь неймовірні відчуття від цих народних пісень.
Восьмирічну школу закінчив у рідному Арданові. Щоб потрапити до когорти комсомольців, які направлялися за путівкою на навчання у Донецьк, дописав собі один рік віку. Там разом з іншими закарпатцями був зарахований в ПТУ за спеціальністю «Муляр-штукатур». Як згадує пан Іван, майстром-викладачем був вимогливий німець, якого звільнили з полону. Там в училищі і зробив свою першу пічку з цегли.
Після закінчення училища поїхав працювати на Урал, де на той час трудився і його старший брат Михайло. Вже у ті далекі 60-і роки навчився штукатурці з крошки. Після Уралу, де набув певного досвіду у роботі, повернувся у рідне село. У 1961 році знайшов свою другу половину Олену Йосипівну, яка працювала зоотехніком у колгоспі. Того ж року поженилися. Тривалий час працював в Іршавському комбінаті по побутовому обслуговуванню населення, на новобудовах Стрия, Мукачева, Ужгорода.
За свою працю отримав багато схвальних відгуків, нагороджений багатьма грамотами та цінними подарунками. Зараз він вже давно на заслуженому відпочинку, але продовжує робити людям добро, хоч іноді і підводить здоров’я. Каже пан Іван: «Коли йдеш рідним селом чи проїжджаєш іншими, серце радіє, як бачиш хату, збудовану своїми руками, чи почуєш схвальні відгуки про те, як добре гріє пічка, яку зробив Чорний Іван». Продовжувачем роду Чорних (Шантів) вважає онука Івана, який оженився на дівчині з рідного села Арданова і працює з дружиною в Чехії. Про одне жалкує, що Іван не пішов його стопами. Пан Іван зізнається, що має задоволення від прожитих років, що робив, творив для людей, за що сотні із них вдячні йому. Ми з дядьком Іваном розмовляли на наступний день після його сімдесят дев’ятого дня народження.
Звичайно, я привітав його і побажав йому і всій його сім’ї міцного здоров’я, ще багато років приносити тепло в людські будинки своїми новозмурованими пічками, бо лазити по висотних стінах і стелях вже не дозволяють роки.
Ось така моя розповідь про чудову людину, хорошого майстра з Арданова пана Івана
Іван ЛЕНДЕЛ,
с. Арданово

Прокоментуй!

Ваш коментар