Версія для друку Версія для друку

Де гроші говорять, там правда мовчить

Кожен знає, що грошей багато не буває. Їх завжди не вистачає. Є одна гривня – хочеться десять, спромігся на десять – забажалося мати сотню… Уже й не дивина у лісі, що Ведмідь став мільярдером. На перший погляд усе так тихо, звично, просто, а дурні гроші так і прилипають до нього. Ще й барліг який! Над самою Іршавкою звів. Огорожа вища за столітні смереки. Кажуть, камінь із самого Арданова привезли. До річки ані проїхати, ані пройти. На закони не зважає. Для нього суд, як дишло: куди направить, туди й вийшло.
Та найбільше Лисицю непокоїть те, коли по телевізору господар лісу повчає усіх, як боротися із корупцією. Мовляв, треба подолати розкрадання, шахрайство, вимагання, зловживання, кумівство. Говорить гарно, улесливо, мов шовком вишиває.
– Золоті слова! – подумала руда. – На язиці у великого комбінатора медок, а на думці льодок. І звідки у нього самого стільки грошей. І не наших, а закордонних – доларів і євро. Чи не з самим чортом зв’язався. А нечистому усе під силу.
Із цими думками Хитруня й подалася до кума Вовка. Той якраз сидів під старезним дубом, чистив рушницю, приготував рюкзак, сякі-такі наїдки і збирався на полювання.
– Чого така сумна, кумо? – спитав Сіроманець. – Чи не захворіла, бува?
– Думки не дають спокою, – сумно мовила Лисиця. – В кого гроші, той і хороший, а як їх нема, то всім дарма.
– Ти про що? – нашорошив вуха Вовк, бо кума завжди щось утне. – Я і сам ледь зводжу кінці з кінцями. Була копійка, та й та в кишені розтерлася.
– Гроші на полі не ростуть, – багатозначно мовила Хитруня. – А без грошей, як без очей.
– Та кажи вже, не змушуй мучитися…
– Що казати? По телеку тільки й базікають про якийсь там Роттердам плюс. Заглянула в інтернет, а там…
– Ну кажи вже, – хотів чимскоріше дізнатися Сіроманець. – Що Роттеру дам?
– Ха! Та не Роттеру дам, а Роттердам. Це такий собі порт в Голландії. Географію треба знати!
– Ну…
– За такою формулою обчислюється вартість вугілля.
– А ти можеш конкретніше? – уже роздратовано питає Вовк.
– Звісно, можу. Це ціна вугілля в портах Роттердама, плюс вартість його з доставкою.
– А ще зрозуміліше…
– Це ціна вугілля, розрахована за такою методикою, закладається у вартість електроенергії, яку відпускає ТЕС.
– А що таке ТЕС?
– Ну ти даєш! ТЕС – це теплова електростанція.
– Нічого не розумію, – уже збився з пантелику Сіроманець.
– Простіше простого, – майже скрикнула Лисиця, бо вона вже вкотре переконалася, що Сіроманець – справжній телепень. У нас повно вугілля. Ми завозимо у наші краї мізер – не більше п’яти процентів. А ціни на електроенергію збільшились на шістдесят два проценти. Ось за рахунок чого збагачуються олігархи! А в Ільниці вугілля на сто років вистачить. Запаси сягають понад сімнадцять з половиною мільйона тонн.
– Нарешті! – радісно мовив Вовк. – Нарешті збагнув! Ти, кумо, пропонуєш ільницьке вугілля продавати по ціні Роттердам плюс?
– Авжеж, – уже спокійно мовила Хитруня. Я уже й назву придумала: «Роттердам плюс Ільниця». Звучить, правда? Просто вдома, сидячи за столом, ми можемо збагатити свої статки у рази. Ведмідь теж за річку не платить, а рибу ловить. І ліс приватизував – гриби, суниця, малина -- усе його. Ще й мед від бджілок забирає. Дійшло?
– Дійшло, – уже полегшено мовив Вовк. – Тільки …
– Що ще там?
– Тільки що скажуть про нас Олень, Косуля, Кабан, Борсук, Їжак, Зайчик? Ми ніби й нічого не робили, а ціни на вугілля зросли в рази. Якось негарно виходить…
– А ти – телепень! Дурний, як пень! – уже не на жарт жахнулася руда. – А дрова хіба не подорожчали? Ніби й дуб той самий, і бук, і береза, і смерека, і вільха… Ще вчора була одна ціна, а сьогодні…І що? Усі мовчки проковтнули.
Сіроманцю вже було не до полювання. Ідея, з якою навідалася Лисиця, припала до серця. Хитруня добре знала його повадки: Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.
– І то правда! – Нарешті погодився Сірий. – Це така нагода розбагатіти! Зелені самі під ноги стеляться.
Із того часу життя Лисиці і Вовка і справді змінилося. Гроші потекли до них рікою. А тут ще й зима на носі. Забігали лісові мешканці, заметушилися: небавом випаде сніг, замете стежки-дороги, із-за гір війне прохолодою. Льодом вкриється річка, над вічнозеленими смереками закружляють сніжинки.
Невдовзі біля Лисиччиної хатинки з’явилася табличка із надписом «Роттердам плюс Ільниця». А в ошатному будиночку, зведеному нашвидкуруч, вже пораються Вовк і Лисиця. Обзавелися сучасними меблями, придбали сучасну техніку, всюди чистота і порядок. Пахне бразильською запашною кавою.
Першою за допомогою звернулася до них Косуля.

– Щось сталося? – Сіроманець тримав у зубах сигарету, затягнувся поважно димом. З усього було видно, що гордував, дивився на неї зверхньо.
– Сталося! – тихо мовила. – Зима насувається.
– А зима завжди приходить до нас несподівано, -- уїдливо посміхнулася і мовила Лисиця. – Вам вугілля?
– Авжеж! – відповіла Косуля. – Діточки маленькі, потребують тепла. Хворіти тепер – невдячна справа. Ліки дорого коштують.
– А в лісовому міністерстві кажуть, що гроші ходять за хворим, – і собі спромігся на словечко Вовк.
Того дня біля їх новоствореної фірми вишикувалася черга. Кожен хотів чимскоріше придбати вугілля із логотипом «Роттердам плюс…» І ніхто не цікавився, чому так різко зросла ціна. Усе ніби так і мало бути. Та Лисиця намагалася якнайбільше награбувати грошей. А коли Вовк виявив невдоволення, тихо бурмотіла під ніс:
– Хоч ми з тобою і партнери, але наші кишені – не сестри.
Так би вони і жили довго і щасливо, якби про їх оборудки не дізнався Ведмідь. Новину Сорока на хвості принесла.
– Була я в тих краях, де Лисиця з Вовком живуть. Розбагатіли так, що аж не віриться. Не хатинка, а справжній палац. Усе в сріблі-золоті. Зажиріли чортяки! Кажуть, якусь там фірму відкрили. «Роттердам плюс…» називається.
– «Роттердам плюс…», кажеш, -- почухав потилицю Клишоногий. Треба навести лад із ними.
Ведмідь хотів ще щось сказати, та білобокої вже не було. Вона тільки змахнула крилами та подалася далі. Адже вістка й справді варта уваги. Якісь там Лисиця і Вовк хочуть перевершити його багатство. Якщо вчасно не зупинити їх, то можуть бозна-що утнути.
Клишоногий одразу видобув з кишені мобілку і набрав номер телефону Їжака – лісового детектива. Поцікавившись, як справи, одразу пішов у наступ:
– Мене тільки-но проінформували, що у Вас там таке твориться…
– Ви про Лисицю і Вовка? – одразу збагнув Колючий.
– Здогадливий, – полегшено зітхнув Ведмідь. – Вони живуть не по кишені, розкошуючи. Так виясни усе, а коли накопаєш щось, неодмінно передзвони. Треба негайно припинити їх незаконну діяльність. Що за аферу задумали? То – пряма корупція! Вони використовують свої повноваження, і Лисиця, і Вовк є недоторканними. А відтак мають можливість отримувати економічний зиск. Потрібно неодмінно їх викрити і покарати. Водночас поцікавився вивезенням лісу за кордон. Там теж не все гаразд. Пишуть у інтернеті, що десятки і сотні вагонів можна побачити поблизу залізничного вокзалу, на перевалочних станціях поблизу кордону. Нам слід переробляти ліс тут, вдома. Аж смішно читати, що максимум, на що спроможні правоохоронні органи, це затримати якогось простого лісівника, який зрубав декілька дерев. А ще недавно дзвонили про незаконний видобуток закарпатського будівельного каменю, який нелегально вивозять з наших лісів цілими каміонами. А андезит відноситься до корисних копалин.
Ведмідь трохи подумав, зробив невеличку паузу і вже з висоти своєї величі додав:
– Усе зрозумів? Не забудь підключити пресу, нехай усі знають, яку ми велику справу затіяли. Боротьбу з хабарництвом і корупцією розпочали!
– Михайле Івановичу! Уже сьогодні приступлю до виконання завдання, – покірно мовив Їжак, хоча сонце вже хилилося за гори. Насувався вечір.
Допоки засоби масової інформації готувалися кинути «наживку» своїм слухачам і читачам, Сорока вже репетувала на весь ліс:
– До нас їде ревізор! До нас їде ревізор! Готуйтеся до найгіршого. У когось полетять голови!
Усі одразу здогадалися, що мова йде про славнозвісного Їжака. Він нічого не боїться в лісі, постійно ходить в бронежилеті.
Дізнавшись про цю новину, Вовк і Лисиця терміново зібралися на нараду. у Сіроманця був кепський настрій, та Хитруня заспокоювала його:
– Не впадай у відчай, куме, усе буде о’кей! Не такий чорт страшний, як його малюють. Хто боїться, у того в очах двоїться. Ще моя бабуся казала: «Лякана ворона і куща боїться». Я вже приготувала для нашого Катані свіжі яблука, груші, гриби, полуницю і малину. А він ласий на чуже. Від гостинця не відмовиться. На київських пагорбах таких ласощів нема. А в нього і дружина, і діти. На халяву усе знадобиться. Лише дурень буде пропадати пропадом.
Їжак не забарився. На нього не довелося довго чекати. І уже з першого дня почав вдавати бурхливу діяльність. Прискіпливо перевіряв усю наявну документацію, винюхував потаємні кути, потайки спілкувався із лісовими звірятами. Навіть рахував зрубані дерева. Не на жарт взявся розмотувати клубок. Це, звісно, насторожило Лисицю і Вовка, вони ночами шукали підхід до столичного гостя. І результат не забарився. Колючий одразу збагнув що до чого. Тому, ніби між іншим, мовив:
– Нема невирішених проблем, усе можна владнати. А без підпалу й дрова не горять.
– Чим багаті, тим і раді, – улесливо мовила Хитруня.
– А у вас тут рай! – уже не просто говорив, а натякав Їжак. – Гроші під ногами валяються. Ліс, мінеральна вода, вугілля, камінь…Навіть золото є. за час роботи в управлінні переконався: від трудів праведних не наживеш палат каменних. Шилом море не нагрієш – від своєї роботи не розбагатієш. А вдома дружина, діти. Вони теж хочуть їсти. Друзі вже давно мають автівки, квартири, їдуть відпочивати за кордон. Та ще й шефові треба на лапу щось дати. Правду кажуть: на менших не знайти правди там, де діляться зі старшими пополам.
… Лисиця і Вовк лише задоволено переглянулися. Мовляв, він уже їх. Ось-ось…
– Порядна людина бере хабар в одному-єдиному випадку, коли випадає нагода – чи то серйозно, чи жартома додав Колючий. Це ще більше підбадьорило Лисицю і Вовка. Додало настрою.
Про корупцію і хабарництво цілодобово торочать по телевізору, розказують страшилки по радіо, пишуть казочки в газетах і журналах. А насправді нічого не міняється. Де гроші говорять, там правда мовчить.
Та Лисиця помилилася. Їжак був не з тих, кому гроші засліпили очі. Він вирішив почати боротьбу з корупцією саме із себе. Тому про все це розповів мені, а я передав вам, любі хлопчики і дівчатка.

Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар