Версія для друку Версія для друку

За нашим сохташом, або кінець кар’єри Федора Зейкана

Восени 1948 року в Москві сталася неординарна подія – помер один із вірних соратників Й. Сталіна – А. Жданов. Він ввійшов у історію як гонитель діячів літератури та мистецтва, усього світлого й чесного, які, на період тоталітарного режиму пробивали собі дорогу.
Цей діяч був не тільки секретарем та членом президії сталінського ЦК, а і його сватом (на той час Світлана Алілуєва була дружиною сина А. Жданова), тож на збереження пам’яті одіозного партійного бонзи була кинута вся пропагандистська машина. Траурні мітинги відбувалися в кожному населеному пункті. Так було і в нашому районі, який уже четвертий рік пристосовувався до кремлівських порядків. Вся влада була сконцентрована в райкомі партії.
У той час працював начальником одного із відділів оргвиконкому Федір Зейкан із Імстичова. У Компартію він вступив ще за часів Чехословаччини, потім був прийнятий у ВКП (б) і одержав керівну посаду. Так само, як ще один виходець із села Михайло Копинець, що мав схожу з Ф. Зейканом біографію і став спочатку головою оргкомітету, а потім першим головою райспоживспілки.
Відомство, яке очолював Ф. Зейкан, займалося заготівлею збіжжя для армії. До складів, що знаходилися в Іршаві на території нинішньої автостанції, звозили тюковане сіно, овес, фуражне зерно тощо. Жартома Федора називали начальником «землі, неба і повітря». А сам він жив скромно. Черевики, кажуть, носив на плечі й взував їх тільки на робочому місці, бо ж не годиться керівній особі сидіти в кабінеті босоніж.
Одного разу всіх керівних осіб району викликали в райком партії. Доповідала секретар ідеології Г. Кузнєцова. Траурним голосом повідомила вона про кончину товариша Жданова й доручила присутнім провести в селах траурні мітинги. Тут же зачитала список, хто за яким селом закріплений.
Федорові Зейкану дістався Чорний Потік. Коли він туди прибув, із допомогою голови сільради та активістів зібрали людей. А треба знати, що в часи Чехословаччини Ф. Зейкан служив дяком у сусідньому Лукові (там про нього пам’ятають і досі). Чеським комуністам не потрібно було бути в обов’язковому порядку атеїстами.
− Добрі людкове, − звернувся до присутніх Федір Зейкан, − сталося велике горе, − помер товариш Жданов – людина велика, добра і порядна, − а затим зняв шапку і почав: «Царю небесний, утішителю…» .
Присутні підхопили чин Парастаса, відспівали його в повному обсязі й розійшлися. За селом, закинувши топанки через плече, попрямував і наш герой у напрямку Іршави.
… Через кілька днів Федора терміново закликали до Г. Кузнєцової. Та була у гніві:
− Фёдор… твою мать, − а ну-ка расскажи, как ты отпевал товарища Жданова в Черном Потоке?
− Паніко, − за нашим сохташом, − коли чоловік умирає, ми все так чинеме. Айбо ви нам не казали, що не можна молитися…
−Вон отсюда, чтобы я тебя больше не видела!
На цьому й закінчилася кар’єра Федора Зейкана. Разом із партійною доганою його було звільнено.
Та веселий і добрий за натурою Ф. Зейкан не впав духом. Працював на невисоких посадах у колгоспі, опікувався домашнім господарством та сім’єю, а, при нагоді, з усмішкою розповідав, як він був великим начальником і як усе полетіло в один момент.

Михайло ЦІЦАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*