Версія для друку Версія для друку

Лісові народні промисли у Кушниці і Лисичові

Коли у 1860 р. на новій кам’яній церкві в с. Кушниця перекрили цегляними арками склепіння і закінчували робити дах і не вистачало коштів, тоді передню частину церкви розібрали і продали дерев’яні зруби жидам. Євреї неодалік млина на Лізі біля річки побудували з них палинчарню.
Після цього через короткий час сталася велика гроза, і грім вдарив у палинчарню. Та згоріла, а велика вода наробила шкоди, помулила береги на Лисичанці і річці Боржаві у Вішальницях. Селяни вважали повінь карою Божою за те, що продали з церкви дерев’яні зруби жидам. Насправді причиною першої великої повені вже у верхів'ях р. Боржави, про яку дізнаємося із народних переказів, стали масові рубки лісу, в т.ч. і у водозахисних зонах річок і потоків. Тож перші водозахисні споруди – «кашиці» − огорожі з товстих 8-15см вербових колів, забитих у рінча на глибину від 20 до 50 см, обплетених вербовими гілками, які проростали, а між двома стінками засипали камінь. Такі берегоукріплення почали появлятися в нижній частині на р. Боржава вже у 18ст. У Кушниці кашиці на річці масово появились у другій половині 19ст.
Графська шпонарня збудована в с. Кушниці на потоці Кривий у Плоснинах у 1850 р. Колесо дерев’яне гнала вода біля хати Рітика на зворі. З бука лупили шпон, який використовувався для виготовлення фанери, а також для взуття. Там працювало 2-3 чол. до 1920 р .
На шахтах Лисичівського залізоробного заводу і приналежних йому рудниках було зайнято 260 чоловік. Наприкінці 19 ст. в 1894 р. шахти Лисичівського державного залізоробного заводу із добутої залізної руди виплавили 5766 центнерів заліза, оціненого в грошовому виразі рівно 28426 форинтів. Процент чистої залізної руди складав від 15 до 30 відсотків.
У вишньому кінці села поблизу с. Лисичово жили ремісники по дереву – волохи-токарі. Так у 18 ст. іменували тих, хто точив вправно з дерева не тільки колони, але й балясини і ліхтарі, а також вирізали ложки, граблі та інший інвентар, зокрема для ткацтва.
Ознайомившись із Земельною книгою в с. Лисичово, бачимо, що графи Домонкош Телекі і Шандор Телекі, до прикладу, в урочищі Руний Верх володіли 237 гольдами землі, в урочищі Вишка − 365 гольдами землі, Малий Рощіл − 105 гольдами землі, урочищі Розранський − 19 гольдами землі.
Наприкінці 19-го, початку 20 ст., не маючи вдома роботи, на запрошення посланця від пана на лісорозробки в румунський округ Банат вирушила група молодих лісорубів з сіл Лисичово і Кушниця. Найбільш переконливим аргументом для них стало те, що вони мали право залишатися жити на вирубаних і розкорчованих від лісу землях. Більшість лисичан так і зробили. Збудували собі дерев’яні хати і нову церкву. У с. Кричева, округ Банату 1908 р. для нової церкви, в якій не було іконостаса, лісоруб на прізвище Мелеш, родом з с. Лисичова, домовився із прихожанами, своїми земляками, і ті продали їм старий іконостас по бартеру за дзвони для церкви в с. Лисичево.
***
Будівництво залізниці, яка називалась «Боржавська економічна дорога» сполученням Берегово − Довге, здали в експлуатацію 21.08.1907 р. Відрізок Довге – Кушниця здали 22.05 1909 р. За підрядом її будували євреї. Найняли італійських та сербських робітників та інженерів, які будували мости в Броницьку ріку. Однак найважчу роботу виконували за мізерну плату малоземельні кушничани. Окремі італійці поселились у с. Бронька – Тадич.
Велика весняна повінь на р. Боржава у 1909 р. трохи загальмувала її завершення. Після введення в експлуатацію залізничної станції оживилась економіка в селі. Залізницею возили ліс, а у пасажирських вагонах можна було їхати і на базар у Білки, і в Берегово або з пересадкою – в Хуст.
За часів Чехословацької республіки в Підкарпатській Руси державні ліси розміщувались поблизу Ужгорода, Буштина і Рахова. Ліси в центральній частині області належали одному з найбільших акціонерних товариств «Латориця». Площа лісів згідно кадастру становила 95.736 га.
Наступним великим власником лісів в с. Довгому / suve rad Мальтійська rutiru/ був Мальтійський орден, яким згідно кадастру належало 23.255 га. Це були передані графом Телекі ліси в управління.
Великий власник Дональд Шенборн мав у Чонку ліси з площею 7.212 га.
Частина лісів у Підкарпатській Руси припадала на ліси, які були урбаріальні, ліси звичайні компосесоратні, церковних корпорацій та приватних осіб. Ці ліси організовані згідно з державним законом номер 19 з 1898 р. Вищеназвані недержавні власники лісів залишились позаду державних у своєму розвитку. Недостатня підготовленість відібраного лісового персоналу мала наслідком не лише слабку охорону лісу. Зміни, які відбулися в той час у лісовій справі, призвели до узурпації, яка лише сама не могла бути винною в неналежному догляді, вихованні працівників та обновленні лісів.

Барон Телекі продав ліс Мальтійському ордену, іноземцям –австрійцям. В урочищі Ожинному у 1927 -1929 р.р. в навколишніх лісах Кушниці, в урочищах Бистрий, Синяк, Лавровий почалася рубка ділової деревини. Тут працювали безземельні селяни, яким платили по 10 корун в день. Австрійською фірмою будується дорога в ці урочища і міст через р. Боржава в ур. Гучало. Пізніше з ур. Синяк зводиться підвісна канатна дорога «шодронь» для перевезення деревини на нижній склад з цих урочищ довжиною 7 км. До верхньої площадки, з дільниць, де проводилися рубки, лісоруби на возах і санях підвозили ліс.
В 1927 р. австрійська фірма «Найман і Гольштейн» будує електростанцію. А в 1928-1939 р. ця фірма також ставить лісопильний завод на кошти французького банку «СЛАБОЙС» , на якому з бука пиляли доски і відправляли поїздом для будівництва кораблів, виготовлялась фріза. На переробці деревини було зайнято 100-150 чоловік. Директор заводу мав прізвище Штіц, а заступником був Лахнич.
З лісосік до гаті деревину спускали по ризах (плювачках дерев’яними лотоками) − жолобах, які встановлювали на схилах гір і продовжували в міру зростання площі зрубу. Перед спуском змочували ризи водою, щоб зменшити тертя і аби вони не пересихали.
В 1936 р. рікою Боржавою сплавляли сягові дрова, які плотогони направляли до залізниці.
У 1939 -1942 р. з ур. Плоснини в ур. Дике поле до вузькоколійної залізниці (штреки) з ріки з гір Березників дрова доправляли схилами по дерев’яних лотоках (плювачками) від урочища Борсучани до залізничного пункту довжиною 5 км. А весною і восени, повноводною рікою Боржавою з Березників сплавляють сягові дрова на плотах до залізниці, і на лісопильний завод с. Кушниця, де була гребля і водовідвідний канал. Там сягові дрова виловлювали спеціальними дерев’яними граблями.
Лісопильний завод випускав клепку для бочок і іншу продукцію, там трудилося 120 чоловік. Також працював водяний млин з двома каменями потужністю 1 тонна муки за добу.
23 жовтня 1944 р. угорські сапери замінували в 3-х місцях дорогу зі Сваляви на Хуст. Був замінований і підірваний міст довжиною 14 м. через р. Боржава під горою Круглою та міст через р. Лисичанку довжиною 10 м., заміновані на лісозаводі парові котли і зірвані.
***
Перші кроки після визволення Радянською армією в жовтні 1944 р. народної влади: приведення в порядок дороги, ліквідувати ями від мін, відновити роботу Кушницького лісопильного заводу. Завод відновив роботу з 1946 р.
Довгий час цим лісозаводом керував Ю.Ф. Боднар, уродженець с. Довге. Наприкінці 40-х років перших керівників області і районів після приєднання Закарпаття до СРСР з місцевих комуністів почали усувати на нижчі посади, на їх місце призначали «заїзджих».
Так Амброзій Гудь та Василь Фущич, члени КПЧ опинилися в Кушницькому лісокомбінаті. Амброзій Іванович Гудь громадське харчування ВРП тресту «Закарпатліспром» тримав під контролем. І часто виїзджав до робітників на лісодільниці. При зустрічах робітники цікавились: «Амброзію Івановичу розкажіть, як ви зустрічались з Микитою Хрущовим?». Тоді Амброзій Іванович ставав дуже серйозним і оповідав: «Коли я і В.Фущич керували районом, то мені доручили поїхати до М.С.Хрущова на прохання народу. Я був знайомий з ним раніше. Поїхав до Києва, записався на прийом. Коли зайшов в кабінет, то М.С. мені каже: «Здоров, Амброзію!» А я йому: «Здоров, Микито!». Потім розпитав про мої прохання. Я йому кажу: « М.С. , нам потрібні трактори і станки-багри для виготовлення бочок дубових на вино!»
« Будуть і трактори і станки для виготовлення дубових бочок!» − заявив М.С. Хрущов.
Поки я повернувся з Києва, то вже прийшли і трактори в МТС, а в селах Шаланки та Кушниці лісозаводи перейшли на випуск бочкотари.
На базі лісопильного заводу с. Кушниці і Довжанського заводу був організований Кушницький лісокомбінат. Тут випускали заготовки для меблів, гнули багри, випускали художній паркет, а з відходів виготовляли тару.
Використані джерела
1. І.Гранчак.Є.Балагурі. Нариси історії Закарпаття.т.1.Ужгород, 1993р.С.295.
2. Історія міст і сіл Української РСР Закарпатська обл.. с. Керецьки.
3. І.Г.Шульга Соціально-економічні відносини і класова боротьба на Закарпатті (кінець 18 поч. 19 ст.) Т.2. В.Львівського університету С.-109-110.
4. Розказав Гецко М.М (Митьків). 1904 р. н. за розказом, який чув від Гецко Василя Амеріцького, якому розповів його батько.
Опитані у 1983 р. жителі с. Кушниця, яким було більше 70 р:
Мінський Михайло
Свистак Ілля Дмитрович
Гецко Михайло Михайлович (1904 р. н)
Гецко Михайло Михайлович (1915 р. н)
Штефко Василь Микуліський (1898 р. н)
Гецко Василь Дмитрович (Палків)
5. І.Г.Шульга Соціально-економічні відносини і класова боротьба на Закарпатті (кінець 18 поч. 19 ст.) Т.2. В.Львівського університету С.-151.
6. Коломієць. Соціально-економічні відносини. на Закарпатті Т.2. В Томського Університету. С.-26
7. Гецко В.І. «Чи переросте ремесло у мистецтво» Газета «Новини Закарпаття» 1.08. 1991р.
8. Граф Василик Телеки и єго доминия в Марамороши 1751-1778 р. Журнал «Зоря» Рочник1.1941р. Число 1-2 SZАМ часопис Подкарпатськорусинськой науки С-30,-32
9 . Земельна книга /урбарій/ в с.Лисичево С. 276.282-283. 295-296.
10. Яроміл Мусіл .Техніка праці в землі Підкарпаторуській 1919 – 1933рр.. Спілка чехословацьких інженерів в м. Ужгороді 1933р. ст134.ст 144.-фото
11. С.Лемко .невигадані історії Ужгород 2006с. 55.

Василь Гецко,
архітектор.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*