Версія для друку Версія для друку

Життя у світлинах Василя Ловски

Перегортаючи пожовклі сторінки Іршавської районної газети «Нове життя» за 70-80-і роки минулого століття, неодмінно натрапиш на фотознімки Василя Ловски з Ільниці. Уже майже впродовж п’ятдесяти літ співпрацює з виданням. Новинка відіграла у його житті важливу роль. Як позаштатний фотокореспондент неодноразово робив світлини на колишніх Ільницькому дослідному заводі МЗУ, Закарпатському заводі ВДМО, Іршавській меблевій фабриці, бавовняно-ткацькій фабриці, заводі «Іршавремверстат», райсільгосптехніці… У часи тоталітарного режиму до фотографів були особливі вимоги. На знімку мав бути передовик чи новатор виробництва, комсомолець, комуніст.

– Перший плівковий фотоапарат «Смена» мені подарували батьки на день народження, – згадує тепер Василь Ловска. – Пройшло небагато часу, і я вдома створив фотолабораторію для проявлення чорно-білих плівок, для друку світлин. Придбав проявочні бочки для плівок, ємності для реактивів, проявник, фіксаж, гумовий валик, пінцети з нержавійки, штатив для фотоапарата, глянцувач… Фотографії доводилося робити у темній кімнаті при світлі червоного ліхтаря. У мене вони виходили напрочуд якісними. Тепер основним інструментом для обробки фотознімків став комп’ютер. Майже на зубок вивчив програму «Фотошоп».
Першими «героями» його світлин були рідні, знайомі, близькі, друзі. А із 1970 року фотознімки почав друкувати в районній газеті. Згодом їх охоче подавали на своїх сторінках обласні видання «Закарпатська правда» і «Молодь Закарпаття», а також всеукраїнські – «Молодь України» і «Сільські вісті». Це вже було визнання!
За своє життя придбав майже п’ятнадцять фотоапаратів. У власній колекції дотепер зберігаються «ФЕД 3Л», «Любитель», «Київ», «Зеніт», «Зоркий» та інші.
У домашньому архіві В. Ловски зберігаються тисячі різних фотографій, на яких відомі особистості не лише нашого краю, а й України. Це художники Володимир Микита, Ернест Контратович, Юрій Герц, Василь Скакандій, Андрій Бокотей, народні артисти України Іван Попович, Степан Гіга, колишній народний депутат України Олесь Доній, співак, соліст гурту «Скрябін» Андрій Кузьменко, гуморист Анатолій Паламаренко, силач Василь Вірастюк.
Василь Ловска уже давно запримітив, що тепер у газеті чи журналі рідко побачиш художню фотографію. А це один з видів образотворчого мистецтва. Зараз усе робиться нашвидкуруч. А для того, щоб світлина викликала резонанс, то треба добре попрацювати над нею. В. Ловска, на думку фотомитців, здатний виразити власне ставлення до зображуваного на знімку за допомогою таких засобів, як ракурс зйомки, розподіл світла, світлотінь, передати своєрідність і неповторність природи завдяки правильному вибору миті зйомки.
До речі, Василь Ловска є одним із засновників Спілки фотохудожників Закарпаття. Із часу її створення – 2009 року, він взяв участь у двадцятьох колективних фотовиставках. Серед них – «Мистецтво у горах краю», м. Хуст, «Карпатська осінь-2012», м. Ужгород, репрезентативні фотовиставки «Закарпаття в Німеччині», Берлін, «Закарпаття в Угорщині», Мішкольц, «Закарпаття – край древності і краси», «Закарпатські мотиви», «Закарпаття – наш рідний край», «Закарпаття. Весна. Осінь – 2013». У 2014 році під час святкування Днів української культури у Словаччині в Пряшові проводилася фотовиставка «Закарпаття». Того ж року в Хусті було організовано виставку «Верховинські мотиви». Насиченими були й три останні роки – Василь Ловска брав участь у виставках «Миттєвості сімейного щастя», «Зачаровані кольором», «Магія карпатського лісу», «Закарпаття – Срібна Земля» та інших.
Жителі Ільниці, Іршави та інших населених пунктів ще здалеку впізнають Василя Ловску за особливою прикметою – великою сумкою через плече. Там обов’язково знаходяться фотоапарати чи відеокамера. Без них він просто не уявляє свого життя. Він зняв чимало відеофільмів, які розповідають про життя Іршавщини. Це – проведення всеукраїнського пісенного фестивалю імені Михайла Машкіна, фестиваль ковалів «Гамора» у Лисичові, зняв документальний фільм про славнозвісного силача із світовим іменем Івана Фірцака-Кротона, фестиваль багатодітної родини в Іршаві… Завжди в робочому стані відеокамери «Соні», «Хітачі» і «Панасонік».
А ще Василь Ловска береться за перо, часто виступає на сторінках газет і журналів як автор розповідей про близьких йому людей. Від його слів, як і від його мистецьких робіт, віє теплотою, людяністю, щирістю. Це й допомагає глибше зрозуміти характер людини, зазирнути в глибину її душі, зробити розповідь про неї правдивою.
Художник слова зізнається, що шлях до оволодіння художньою правдою важкий і тернистий. Це насамперед великий труд душі, розуму, серця, який для багатьох залишається непомітним. Кілька років тому Василь Ловска став членом Національної спілки журналістів України. Це багато зобов’язує його.
Знаємо Василя Ловску і як майстра пензля. Не лише пересічний глядач, а й фахівці відзначають його талант передати на полотні найменші коливання повітря. Його найтоншим почуттям підкорюються фарби у змалюванні всіх відтінків сходу і заходу сонця, вечірньої прохолоди чи ранкової свіжості рідного села. Тому й викликають його роботи захоплення, спонукають любити і берегти рідну землю. Він неодноразово побував на Смерековому камені, Бужорі, Куку. У різних ракурсах змалював їх. Його роботи містяться в багатьох сімейних колекціях не лише іршавчан, закарпатців, а й за кордоном. Зокрема, у Чехії, Словаччині і США. Годинами може розповідати про майстрів пензля Василя Бердаря з Довгого, Василя Філеша з Іршави, Андрія Бокотея зі Львова. Милує око ціла галерея портретних образів, виконаних художником упродовж десятка років: «Портрет А. Ерделі», «Федір Потушняк», «Василь Фенич», «Іван Петровцій», «Портрет батька», «Портрет Василини» (дружини художника). В. Ловска живе разом із своїми героями, глибоко відчуває їх радощі і болі. Вміє пробачати маленькі людські слабкості і не терпить фальші.
На полотнах художника знаходимо осмислення взаємозв’язку людини та природи, історії і сучасного буття. Серія пейзажів: «Старі дерева», «Вікова пора», «Провесінь», «Шахта Ільницька», «Синевирський перевал», «Боржавський узвір» – відображення вічної закоханості митця у красу рідної Верховини, поетичної зворушливості і невибагливих житейських повсякденностей.
А ще знаємо Василя Ловску як філософа. У нього свій погляд на життя:
– Щира правда в малярстві, як і в будь-якому мистецтві, і в мистецтві слова зокрема, – найвище прагнення. Хіба вам не доводилося зустрічати глядача на виставці, читача в бібліотеці, який, не розуміючи суті зображеного, написаного, залишається байдужим до картини чи книги? Максим Рильський написав пророчі слова: «На концерт глухих не варто кликать, а сліпим байдуже до картин».

Василь Ловска народився 11 грудня 1955 року в с. Ільниця у робітничій сім’ї. Після закінчення місцевої середньої школи пішов працювати на завод фрезерувальником. У 1978 році закінчив живописно-графічний факультет Московського народного університету мистецтв, впродовж 20 років працював художником- оформлювачем на Закарпатському заводі ВДМО. Потім була робота за кордоном. Тепер працює в районному відділі культури. Як і раніше – знімкує, пише, малює. Тепер уже можна сказати впевнено: весь цей дар Божий поєднаний настільки гармонійно, що, безперечно, становить всю сутність обдарованої людини.
Скажу більше: тепер є величезна потреба в світлинах, адже стаття та й коротенька інформація, не кажучи вже про репортаж, тільки виграє, якщо добре проілюстровані. Фотографія доповнює, а іноді й сама багато про що говорить, краще розкриває тему. Тому редакція газети «Нове життя» завжди охоче друкує світлини Василя Ловски. Його роботи прикрашають сторінки районки.
Так його дитяче захоплення переросло в роботу. Та рутина повсякденності не знищила жаги до прекрасного. Василь Ловска у всьому бачить позитив. Навіть під час офіційних зйомок знаходить якусь мить, щоб сфотографувати щось для душі, для себе, знайти цікавинку й для глядача. Бо понад усе любить свою професію і ні на що у світі не проміняє свій фотоапарат чи відеокамеру. Ну, звісно, і мольберт.
А ще фотомайстер бере участь у книговидавництві, ілюструючи твори місцевих авторів. Василь Ловска художньо оформив «Діалектарій, або ж мила книжочка русинської бисіди у віршах», «Золоте яблуко» – казки лужицьких сербів, «Поради й обереги від дідуся Реги», «Спортивна Іршавщина» Андрія Савка… Усього понад 20 книжок.
Василь Ловска постійно в творчому пошуку. Він не може замкнутися в собі. Талант, даний йому Богом, мусить сповна розкритися, щоб приносити людям хвилини душевного піднесення, виражати їхні звичаї, вдачу, естетично вдосконалювати й виховувати людину суспільства. Таке покликання художника.
Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар

*