Версія для друку Версія для друку

Лісові народні промисли у Кушниці і Лисичові

Після хвилі переселень у 30-х роках 14 ст., а здебільшого в 15-16 ст., почалась нова колонізація заселення вільних територій у верхів’ях р. Боржава. Вона відбувалась на цілком іншій господарській основі – волоському праві. Феодали не могли миритися з тим, що на їхніх землях в лісах проживають вільні незалежні від них поселенці .Панські гайдуки примушували відпрацьовувати панщину
За межами сільських земель були графські землі. В цих лісах селянам не можна було ні полювати, ні рубати дрова. Ще у 17 ст. графський замок Довгаїв обслуговували селяни навколишніх сіл. Вони будували у горах для вельмож дороги – вадасні путі. Ці путі були вузькими 1- 1.5 м. в ширину і проходили по вершках гір. Там зручно полювати, бо можна одночасно оглядати і вершки, і долину. Охоронцями лісів були панські гайдуки.
Після поразки повстання під проводом Ференц Ракоці за участь у визвольній війні від Георгія Довгая у 1708 р, його маєтки були конфісковані державою.
Пізніше Кушниця переходить у власність Ласло Телекі, який брав активну участь у розгромі повстанських військ, і дістав від австрійського імператора великі наділи земель. В середині 18ст. панщину для своїх селян граф Телекі визначив трьома днями на тиждень. Крім того, селяни випасали графську худобу і відбували гужову повинність, розкорчовували чагарники. Більшість угідь в околицях Кушниці належали графу. В зв’язку з зростанням незадоволення серед селянських мас уряд Австрії змушений був переглянути аграрну політику. В 1766 р. був виданий імператорський маніфест про проведення на території Угорщини т.з. урбаріальної регуляції. Маніфест вступив у силу в 1772-1774 р. Згідно нового положення поміщик повинен був забезпечити селян садибою і земельним наділом. Величина земельного наділку – телека, залежала від якості грунту і місця знаходження ділянки і складала від 18 до 30 хольдів. Селяни, які мали не менше 1/8 телека вважались з наділами; менше 1/8 телека, або зовсім без землі – належали до желярів, або напівжелярів. Земля не була власністю селян. З повного земельного наділу селяни відпрацьовували панщину з тяглом 52 дні в рік., а без тягла 104 дні.
З меншого наділу і панщина була меншою: для желярів 18 днів на рік, для напівжелярів 12 днів. Крім того, селяни виконували і ряд інших повинностей і обробляли наділи.
Ліквідація кріпосного права в результаті буржуазної революції 1848-1849 р. мало вплинула на економічне становище селян. Хоч вони і стали вільними, більша частина земель, особливо ліси, залишилися у власності графа Телекі і його сім’ї, адже селяни дістали тільки урбаріальні землі. Земельна реформа здійснювалась на основі урбаріального патенту від 2-го березня 1853р., законів 1868, 1871 і 1908рр.(1) Проводилось відокремлення урбаріальних (громадських) лісів і пасовищ від поміщицьких (сегрегація), а також зведення в єдиний масив розкиданих земель, ріллі, і луків селянських господарств (комасація). Ця реформа проведена в інтересах поміщиків.

Так, частина урбаріальних земель раніше належали кушницьким селянам: – в урочищах Лубляни, Банни, Лемачова, Красний, Броницька ріка і Лисицький та інші землі за межами села. Деякі з них зараз належать селу Керецькі.
Це були землі, очищені селянами від чагарників «ірташі». Замість цих земель дорослим членам селянських сімей в 60–70 рр.19 ст., давали землі в околицях села, менш родючі, які назвали «карпутлашами», як погашення недостатку, взамін викорчованого поля. Вони знаходились ближче до села в урочищах Ділок, Ясенова, Бистрий, Квасіський, Погарь, Погарчина, Кам’яний. Крісло, та інші, але селяни свої землі, міняти не хотіли, бо їм пропонували гірші землі на яких росли чагарники.
Жителі Кушниці і Керецьок з 1862 по 1872 рр., відмовлялися від проведення розмежування землі на користь графа..
У 1872 р., комітатські власті направили в с. Керецькі і с. Кушницю військову команду, у складі 104 чоловік, внаслідок чого кілька селян було заарештовано, одного вбито, 6 – важко поранено. /3/
Угорський вчений Елик Фицнеш у «Географічному словнику Угорщини середини 19 ст.» пише про Кушницю /Кушніцо).
Українське (русинське) село в комітаті Мараморош, близько до Березького комітату. Жителі: 5 римо-католиків ,715 греко-католиків, 49 євреїв. Є тут греко-католицька матірна церков, синагога. Землевласник : граф Телекі та ін.
У 1870р. в с. Кушниця нараховувалось 192 будинки і проживало 1049 жителів. Селу належало 10079 кадастрових голдів землі.
У 1880 р. в с.Ковачрет /Кушниця/ нараховувалось 220 будинків і проживало 1083 жителі. Русинське село, греко-католицька церква, підпорядкована Хустському округу Мараморошської жупи. Селу належало 10079 кадастрових голдів землі. Пошта знаходиться в с. Довгому.
***
У 1850-х роках гайдуком в с. Лисичово був Зофчак Іван, який мав жінку Кочерган Анну – римокатоличку. «Реєстрації актів про народження та смерть в с. Кушниця 1850р»..
Тож для відновлення економіки краю і збільшення податків, з Австрії та інших районів імперії були переселені ремісники, майстри, маєтки графа Телекі приблизно у 60-х рр., XVIII ст., а також після війни Наполеона.
В Кушниці за другої хвилі переселенців, зустрічається прізвище Бранденбург Іліаш -майстер лісової справи вже у 1820 р.
Бранденбург походить від назви курфюрста Бранденбург зі столиці у Берліні, або ж назва замку поблизу Кенігсберга в Прусії.
Саме австрійські майстри будували перші водяні млини в гірських селах та паперову фабрику в Лисичові/
Ставши власниками великих землеволодінь, для зміцнення і їх розвитку, подібно до графів Шенборнів землеволодіння яких межувало в с. Керецьки, граф Ласло Телекі також переселяв німецьких колоністів у свої володіння. Німецькі поселенці вважалися не кріпаками, а робітниками.
З кінця 18 ст.на Закарпатті створювалися добрі умови для розвитку деревообробної промисловості в краї. Вже в другій половині 18 ст. жителі села Мараморошського комітату були зайняті протягом цілого року на роботі в лісі. Одні рубали ліс і сортували, інші сплавляли ліс весною і восени. Професія плотарів (бокорашів) набуває поширення. У 70-і р. 18 ст у с. Довгому та окрузі був 31 бокораш.
З лісосік до гаті деревину спускали по ризах /плювачках/- жолобах, які встановлювали на схилах гір і продовжували по мірі зростання площі зрубу. Перед спуском змочували ризи водою, для зменшення тертя і щоб вони не пересихали.
На початку 19 ст. в Кушниці починають випалювати дерев’яне вугілля для лисичівського залізоробного заводу, а пізніше і для Довжанського залізоробного заводу угорської фірми «Гамора» і інших залізоробних підприємств Закарпаття.
Угорський вчений Елик Фицнеш у «Географічному словнику Угорщини середини 19 ст.» пише про с.Довге: «Землі достатньо родючі, є паперовий млин, тут випалюють вапно. У місцевих великих лісах виварюється багато поташу».
В с. Кушниця на Павловому полі у Кривому біля потоку Кривий вже у 1830 р. діяв будний майдан, а пізніше тут почав діяти і поташний (Гутний) майдан. З попелу дерева виробляли поташ. Гутний майдан – палили гуту, казали кушничани. Гутний майдан діяв до початку 20-го ст.. Технологія виробництва поташу була на низькому рівні і не потребувала кваліфікованих робітників. Основним знаряддям були 7 великих кадь (казани).
В першу бочку лопатами засипали попіл і заливали водою, звідти через трубу з однієї цистерни в другу з другої в третю і т.д. (як горілку) зола проходила в котел, який був на вогні і варилася зола, з якої виходила сіль – готова продукція. Її називали майдан, де проходив процес випарювання золи, і лопати, якими вигрібали золу – попіл.
А поташ возили у дерев’яних бочках. Дерев’яне вугілля для Довжанського залізоробного заводу розвозилось у спеціально обладнаних ковшах на возах розміром 5Х2Х1 метри.
Для будних і поташних майданів лісоруби рубали дрова – 2 метрові. Лісорубам платили по 10 крейцерів за 1 сяг дров.*

Василь Гецко,
архітектор

Ваш отзыв

Ваш коментар