Версія для друку Версія для друку

Ювілей з двома сімками, Або хранитель історії села

Буваючи в місті над Іршавкою, Петро Пітра із Білок ніколи не омине редакцію газети «Нове життя». Першу свою замітку надрукував саме у районному часописі. І матеріал був про його односільчанина Петра Світлика, відомого самодіяльного композитора, вчителя музики Білківської середньої школи .
– То було шістдесят два роки тому, – згадує тепер Петро Юрійович. – Ті перші публікації зберігаю дотепер. А розповідь про Петра Світлика дорога тим, що його називали народним професором. Він створив ансамбль пісні і танцю «Кукурудзовод» . У 1967 році йому було присвоєно звання «Самодіяльний народний колектив». Своїм вчителем його вважає народний артист України Степан Гіга, який прославив рідне село Білки далеко за межами України – йому аплодували і дарували квіти в Німеччині, Франції, Італії, Словаччині, Канаді та інших країнах.
Кілька років тому у Петра Юрійовича народилася ідея усе написане упорядкувати і видати окремою книгою. В ужгородському видавництві «Карпати» за справу взявся редактор Борис Кушнір. Так небавом побачила світ книжка «Білки. Славетне село славетних родин». Петро Юрійович у анотації до книги пише: «Історія Білок складна і в усі сторіччя драматична, як і всього Закарпаття. Тут живуть, мріють і трудяться красиві душею, у всіх поколіннях віддані рідній землі люди, що завжди пам’ятають про своє родове, праотче, національне коріння. І усі при цьому з такими унікальними долями, що кожна з них принаймні заслуговує на окрему главу в літописі про село над Боржавою».
Та й постать П. Пітри – дослідника минувшини, історика і краєзнавця, журналіста – знакова. Адже народився він і виріс, формувався характером у родині славетного двічі Героя соціалістичної праці, знатного кукурудзовода, академіка поля Юрія Пітри.
Тепер Петро Юрійович – хранитель історії, продовжувач літопису Білок від імені свого покоління, якому випало діяти і працювати на славу рідної землі, задля тих поколінь, які прийдуть після нас. Перша книжка була обсягом 280 сторінок, у ній вміщено близько 120 публікацій про славетне село славетних родин, а також майже 200 фотоілюстрацій. Але він на цьому не зупинився. Продовжує вивчати документи, збирає свідчення односільчан, щоб відтворити історичні віхи рідного села. У його сімейному архіві понад тисячу світлин від найдавніших часів до сьогодення. Так як може написати людина, котра безмежно любить свою малу батьківщину, своє село. Бо Петро Юрійович виріс у такій сім’ї, де шанували традиції, народні звичаї. Вважає, що кожен має пам’ятати, де народився, де поховані його діди і прадіди, де вони жили, які пісні співали. А головними героями, звісно, є люди – уродженці та мешканці села. Для нього такими є Білки. Тут він вперше сказав слово «мама», побачив блакитне небо, почув спів пташки, милувався краєвидом гір і швидкоплинною Боржавою.
Із нагоди 75-річчя П.Ю. Пітри журналіст Михайло Ціцак написав у матеріалі «Хранитель рідного вогнища»: «Він народився 27 жовтня 1941 року в Білках. Батьки не мали тоді власної хати, винаймали житло у сусідів. Тільки згодом вони побудували власний будинок, але не в Телятинці, а майже в центрі, недалеко від дідуся по матері, Петра Сочки. Тут, у цій хаті, пройшли дитинство і юність Петра Пітри. Сюди він привів і свою кохану дружину Юстину.
Коли Петрові виповнилося 17 років, його батько став знаменитим – Героєм соцпраці, згодом – депутатом Верховної Ради СРСР. З тих пір життя цієї сім’ї було наче під мікроскопом – не бувало, здається, ні тижня, щоб до Юрія Юрійовича не навідувалися журналісти, різного роду і рангу посадовці, колеги по вирощуванню кукурудзи. У їх оселі побували такі відомі журналісти як Олександр Сенинець, Іван Мокрянин, Юлія Зейкан, Григорій Ємець, Віктор Дрогальчук, Іван Гудзоватий, письменники Іван Чендей, Василь Поліщук, Іван Хланта, Антон Копинець, Боршош-Кум’ятський, Федір Потушняк, Дмитро Кешеля, Василь Кохан, Юрій Шип, Юрій Мейгеш, Василь Вароді, художники Володимир Микита, Гаврило Глюк, Антон Кашшай, композитор Михайло Машкін, хормейстер Клара Балог, брати Шерегії, народна артистка України Марія Харченко та ін.
А порадив Петрові Пітрі вступати на історичний факультет Ужгородського держуніверситету професор-археолог, письменник Федір Потушняк. Авжеж! Він був активним дописувачем районної газети, а також обласних видань. До речі, він дотепер зберігає посвідчення позаштатного кореспондента, видане редактором Василем Лендєлом. Слова Федора Потушняка були пророчими. У виші Петро Пітра продовжував писати. А після закінчення університету він працював редактором районного радіомовлення у м. Свалява. Потім доля склалася так, що довелося трудитися на різних роботах. Але перо він ніколи не покидав. Писав про людей, проблеми села, турбувався про розвиток культури.
Тепер мало хто вже пам’ятає, що в часи правління Микити Хрущова закрили останню діючу греко-католицьку церкву в рідному селі П. Пітри. Влада настоювала, щоб там влаштували склад для зберігання мінеральних добрив. Голова колгоспу Петро Білинець був іншої думки: разом із своїм заступником Петром Пітрою переконали чиновників відкрити тут музей. Можновладці погодилися з ними і невдовзі свята обитель була врятована.
До речі, про музеї. У Білках було чимало музеїв. Але вони згодом перестали діяти. Зберігся лише один – той, що вдома. Тут зібрано чимало матеріалів про село, Юрія Пітру, найсильнішого чоловіка планети Івана Фірцака (Кротона), відомих людей Білок. Петро Юрійович охоче б передав зібране в сільський музей, але наразі ніхто цією проблемою не переймається.
У пам’яті Петра Юрійовича зберігається чимало приємних і яскравих життєвих миттєвостей. Назавжди залишилася в спогадах зустріч з американським письменником і художником Рокуел Кентом та його дружиною Селлі. У книзі гостей колгоспу «За нове життя» він записав: «Ми – двоє американців – Селлі і Рокуел Кент – приїхали сюди в гості. Але ми почуваємо себе так, наче тут народилися виросли, таким великим було виявлення до нас почуття дружби. Дорогі друзі! Ми любимо вас! Ми завжди пам’ятатимемо все те, що тут побачили – щастя і дружбу людей! Віддані вам ваші друзі Селлі і Рокуел Кент. 16. V. 1964 р.» Побувало того дня американське подружжя і в оселі Пітрів. Дружина Юрія Юрійовича люб’язно вгощала їх смачними наїдками. Рокуел Кент пив коньяк, а сливовицею запивав.
П. Ю. Пітра добре пам’ятає зустрічі батька з М.С. Хрущовим, яких було декілька. Одна з них, коли він повертався з Угорщини до Москви, відбулася у В. Лучках, де взяв участь у розширеному засіданні правління колгоспу. Юрій Юрійович розповів тоді Микиті Сергійовичу про так званий шестикутно-гніздовий спосіб посіву кукурудзи. Хрущов вислухав уважно, бо він був саме за такий посів, а потім махнув рукою й випалив: «Сійте як хочете, головне, аби була кукурудза і високий врожай.»
А було й таке. М. Хрущов їхав у Відень на зустріч із президентом США Джоном Кеннеді. На мукачівському вокзалі їх зустрічали хлібом-сіллю Юрій Пітра і Ганна Ладані. «Як кукурудза?» -- запитав. «Росте, -- відповів Юрій Юрійович. – Урожай буде високий.»
Потім М. Хрущов познайомив їх із своєю дружиною і невісткою.
Біографія Петра Юрійовича цікава. Після того, як він працював у колгоспі «За нове життя», 6 років був головою Білківської сільради. Потім 13 років очолював міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Потім певний час викладав у Довжанському економічному коледжі.
У передньому слові до книжки «Білки. Славетне село славетних родин» Петро Пітра зізнається: «Не знаю іншого села, про яке було б написано стільки книг, брошур, журнальних і газетних публікацій, знятих стільки документальних кіно- і телефільмів, як мої рідні Білки. Причина, здавалося б, проста: що не вулиця – історія. Що не родина – історія. Я вдячний Небесам і рідним батькам, що народився на цій землі. Вдячний долі, що дозволяє мені додати сторінку до загальної Книги Пам’яті мого покоління і моєї родини».
Мудро написано. Краще не скажеш. До цього лише слід додати, що завжди надійною опорою є дружина, Юстина Іванівна. Разом вони виростили і виховали двох синів – Юрія і Петра. Тепер вже мають четверо онуків – Юрія, Федора, Петра і Йоганочку.
Напевне, це й спонукало П. Пітру взятися за другу книжку про рідне село: «Білки. День вчорашній. День сьогоднішній. День завтрашній». Але це вже буде фотокнига. Так, так, у ній переважатимуть світлини, зроблені у різні роки. І вона буде не менш затребувана, ніж попередня.
… Сьогодні П. Ю. Пітрі виповнюється 77. Він з усмішкою називає це своїм своєрідним ювілеєм. І дякує Богу, що прожив стільки літ!
Тож із ювілеєм Вас, Петре Юрійовичу!

Василь Шкіря.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*