Версія для друку Версія для друку

Довгожителька із синіх гір

Далеченько в білківських горах по вулиці Конституції мешкає моя племінниця Ганна Бровдій. От вона і розповіла мені про бабусю Олену Бровдій, сусідку свою, котрій цьогоріч , 20 березня, виповнилося 97 років.
І ось я в хаті довгожительки. Привіталася. Жінка чує добре, а от уже понад десяток літ світу не бачить. Племінниця все обіцяла, що поведе тітку на операцію (катаракта), але так і не діждалася цього старенька.
Коли я зайшла, бабуся сиділа на дивані з накритими одіялом ногами, бо ноги ой як мерзнуть. А включене радіо сповіщає про різні новини, тож жінка все знає, що діється в Україні і далі. А слухати радіо любить.
Доглядають за бабкою двоє хлопців, онуки сестрині, як каже, бо своїх дітей не мала. А цих виняньчила майже з пелюшок. У хлопців батько помер, коли ще і в школу не ходили, а мати своїм життям живе.
Довгожителька має напрочуд добру пам’ять. Розповідає, як у 14 років на заробітки в Чехію з подругою Ганною та сусідом Іваном їздили. До речі, вона, Ганна (Митровцій), народилася в Осої, в присілку Дубник. Це цілих 10 років діти годували худобу в молодих хазяїнів. Платню одержували раз на рік.
Там їх і війна застала. Переживала за брата Федора, котрого з 12-а хлопцями з Білок відвезли як полонених аж у Данію. Там звеліли викопати рів і мали розстріляти. Але по волі Божій юнаків було визволено, і брат повернувся додому.
Ганна теж додому повернулася після війни. Казала, що ледве через зруйноване місто Брно пробралася на рідну землю.
Вернувся з війни контуженим у ноги і з втраченим оком молодий Василь Бровдій. Згодом і побралися. Їй було двадцять чотири роки. Каже, що Василь всю війну пройшов, але живим зостався. Трудилися тяжко, самі будиночок збудували. Ганна в ланці працювала, чоловік вівчарив. Та ще мочила і пряла коноплі, з якого одяг шила, петеки робила (як шуба вовняна).
Уже 30 років минуло, як бабка є вдовою. Вона ні на що не жаліється. Хлопці, слава Богу, добре за нею доглядають. Ось Михайликові уже 18 скоро, він уже зварником працює, а Іванко в ПТУ в Білках вчиться. Частіше він і їсти варить, порядок робить, сотини обробляє разом з братом. Бабуся їх хвалить, вони дуже добре до неї ставляться. Отож, вважає хлопців за рідних.
На прощання я відклонилася від довгожительки, побажала прожити до ста літ. Вона трішки всміхнулася, мовляв, я в Божих руках.

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій

Прокоментуй!

Ваш коментар

*