Версія для друку Версія для друку

Доленосне золото осені

Напередодні золотого ювілею у розмові із Сергієм Васильовичем ми згадали про ще одну таку ж відзнаку в його житті – золоту медаль після закінчення Іршавської середньої школи. В місті мали її тоді всього двоє медалістів, а може й у цілому районі. Проба цієї нагороди була по-справжньому неймовірно високою.
Здобуті знання відкривали перед шістнадцятирічним юнаком найширші перспективи. Тож зарічанин Сергій Караслай, який здобув середню освіту у райцентрі і обрав найбільш престижну на середину вісімдесятих років минулого століття професію лікаря. Не без того, що при виборі майбутньої професії значну роль відіграв і той факт, що мати, Ганна Михайлівна працювала медичною сестрою у райлікарні. До речі, цю сімейну традицію продовжила і сестра, яка ще й тепер трудиться у цій установі. А дружина, Оксана Василівна успішно працює у аптеці.
Закінчивши навчання на медичному факультеті Ужгородського державного університету, молодий випускник Сергій Караслай тільки рік пропрацював інтерном у Мукачеві, а другий рік – уже в Іршаві.
З того часу Сергій Васильович незмінно трудиться тут майже три десятиліття.
Досвід практикуючого лікаря, авторитет, повага серед колег, пацієнтів, у широкого кола громадськості. Все це -- той вагомий багаж, який напрацьований ним впродовж значного часу. Такі речі не даються за раз, за один мент. Над ними слід працювати щоденно і методично. Те, що це вдається Сергію Васильовичу, безумовно. Він не міняв свого місця роботи, тільки посади. Його кар’єрне, адміністративне зростання не було стрімким, але послужний список -- незмінно висхідний. Лікар –терапевт, завідувач терапевтичним відділенням, заступник головного лікаря по медичній частині, начальник відділу охорони здоров’я районної державної адміністрації.
У кожній із цих адміністративних іпостасей Сергій Караслай неодмінно пам’ятає щонайпершу заповідь лікаря – не нашкодь.

При особистій бесіді уважний співрозмовник відразу про себе може зазначити його пильний, але відкритий погляд, вміння вислухати та аргументовано викладати свою позицію, її переваги, хоча й не без того, аби прислухатися до раціональних думок опонента.
Сергій Васильович із глибокою повагою ставиться до тих, кого так або інакше змінював на адміністративних посадах у ієрархії районної медицини. Хоча здалося, що по-особливому тепло відгукується він про одного із них – Івана Михайловича Мадяра. Коли вже торкатися теми попередників, у хорошому сенсі цього слова, то безумовно варто зазначити той факт, що саме при керівництві С.В. Караслая гідне вшанування іменитих медиків у районі стало проходити належним чином, як у якісному так і у кількісному вимірі. Мова йде, зокрема, про меморіальні дошки визначним особистостям медичної сфери Іршавщини, встановлені на адміністративних будівлях та лікувальних корпусах райлікарні.
Своєї вершини – начальника відділу охорони здоров’я Іршавської РДА – Сергій Караслай досяг у надзвичайно непростий час – у липні 2014 року. Те, що це був надзвичайно вірний і по-своєму вдалий вибір у кадровій політиці керівництва району, безперечно. Звичайно, що без проблем у і вузьких місць наша медицина не залишилася. Просто їх стало суттєво менше і реноме окремих представників цієї благородної професії стали не такими вже одіозними.
Як і кожен керівник, Сергій Васильович щиро вболіває за очолювану ним сферу діяльності, за кожен напрямок у ній, за якісне і повноцінне кадрове наповнення відділень та інших структурних підрозділів. Тож, коли говорить про успіхи цієї сфери, навіть накидаючи на його слова неодмінний суб’єктивний фактор, є віра такій оцінці колег і підлеглих. В цілому ряду, позитивно означеному начальником відділу охорони здоров’я, щонайперше говорить про пологове відділення. В Іршаві тепер стало звичним народжувати молодим мамам не тільки з нашого району, але й із довколишньої округи і, навіть, із далекого Тячева. І це, та й не тільки, при хронічному вічному недофінансуванні. Що вже мовити про речі більш глобальні, як от реформа у медицині. Про неї обоє свідомо і мовчки уникнули при розмові. Наразі можна показувати хіба що початок процесу. Наскільки він довготривалий і позитивний у своїй доконечності – час покаже.
Сергій Васильович не з тих керівників, які уникають відвертої розмови про проблеми. Серед окреслених у діалозі тем мимоволі натикалися на політику вибудовування взаємостосунків на початковому етапі із підлеглими, коли всі вони вчора ще були колегами, друзями. Для себе він прийняв єдино вірне рішення: бути рівновіддаленим, у всіх питаннях. Вже згодом цю його лінію підтвердили і більш досвідчені колеги із інших районів Закарпаття. Такий стиль до певної міри притаманний йому і як людині, корінному зарічанину, чия ментальність знана серед земляків.
Не надто вражаючим, але доволі таки несподіваним виявився той факт, що Сергій Васильович, як і кожен у цьому селі серйозно займається вирощуванням овочів. І це для нього теж не другорядна справа.
Не могли ніяк обійтися, аби не згадати про улюблене хобі Сергія Караслая – футбол. Ця пристрасть забирає у нього як чимало вільного часу, дає йому як приємні хвилини розради, так і миттєвості розчарувань. Не без задоволення довелося почути від нього, як від батька, що обидва сини поділюють цю його пристрасть – і Василь, студент біолог у Празі, і менший Сергій – майбутній медик, навчається в УжНУ. Старший грає в команді на чемпіонаті Чехії, а молодший – приїжджає додому грати за рідне Заріччя.
Таке воно золото осені на життєвій алеї Сергія Васильовича Караслая.
Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*