Версія для друку Версія для друку

Талант керівника

Про зустріч із Михайлом Васильовичем Барною наперед ми не домовлялися. Побачивши мене, дружина Ганна Дмитрівна лише люб’язно кивнула головою:
– А вам повезло: після обіду чоловік збирається на роботу…
Із того, що Михайло Васильович продовжує працювати у свої вісімдесят, і почалася наша розмова.
– То було наприкінці дев’яностих років минулого століття, – розпочав він. – Коли одержав першу пенсію, вперше в житті задумався: що робити далі? Адже за мізерну пенсію – шістдесят чотири гривні, прожити було просто неможливо. Без роботи залишились також сини Василь, Іван, дочка Ганна та зять Михайло (до речі, всі з вищою освітою). Тоді й визріла ідея створити власне торгове підприємство. Розпочав із вагончика. За прилавок стала моя дружина. Вона працює там дотепер. На підмогу прийшли діти, невістки і зять. Тепер у нас працює 23 чоловік.
Михайло Васильович власним прикладом доказав, що торгівля – його стихія. Неспроста він був головою Іршавської райспоживспілки понад 20 років. Очолюваний ним колектив (а це понад 2400 чоловік) значився серед кращих в області. Він неодноразово ставав призером обласних, республіканських і всесоюзних змагань, за що має численні нагороди. Свого часу нагороджений значком «Відмінник споживчої кооперації», медаллю «Ветеран праці», має почесні грамоти Центроспілки, Укоопспілки і облспоживспілки.
М.В. Барна народився 11 жовтня 1938 року в с. Кушниця. Свою трудову діяльність розпочав лісозаготівельником у Пермській області. Потім служба в лавах Радянської армії. У 1963 році закінчив курси заготівельників у Виноградівській торговельній школі. Працював заготівельником в Кушницькому споживчому товаристві, а потім завідував магазином. Керівництво споживчого товариства одразу запримітило його організаторсько-господарські здібності, потяг до торгівельної справи і назначило його заступником голови Кушницького СТ.
У 1968 році без відриву від виробництва закінчив Мукачівський кооперативний технікум. Із 1970 року працював начальником відділу робітничого постачання Кушницького лісокомбінату. А в 1977 році його обирають головою правління Іршавської райспоживспілки.
– То були часи розбудови, – продовжує розмову Михайло Васильович. – Ми дбали не лише про те, щоб у населених пунктах були магазини продовольчих товарів, а й турбувалися про розширення асортименту промислових і господарських товарів. У той же час в Іршаві посиленими темпами велось будівництво торгового центру. Пройшло небагато часу, і в райцентрі було відкрито магазини «Дитячий світ», «Домашнє господарство», «Техніка» та «Гастроном».
У 1985 році відчинив свої двері торговий комплекс – триповерхова споруда «Універсам», що й дотепер залишається гордістю жителів Іршави та району. Із ранньої весни до пізньої осені зустрічає відвідувачів фонтан, який дує прохолодою, особливо гарячої літньої пори. Великим кроком вперед було і зведення спеціалізованих магазинів і продмагів у с. Білки, Довге, Ільниця, Сільце, Дунковиця, Кушниця.
А з яким ентузіазмом взявся М.В. Барна за заготівельну справу! На одній із нарад було вирішено: заготконтора повинна мати на відгодівлі усі види тварин. Так було побудовано на Сілецькому рибнику ферму для курей-несучок, навіси для качок і гусей. Біля Лозянських ставків зведено свинарник на 400 голів свиней, окремі приміщення для свиноматок, великої рогатої худоби, овець та ферму для нутрій.
– Протягом двох років, – не без гордості каже Михайло Васильович, – на лозянських горах появився цілий комплекс для відгодівлі тварин. При кожній хлібопекарні відкрили невеличкі свинарники, а керівники споживчих товариств повинні були займатись утриманням та відгодівлею тварин. Тепер уже й не віриться: із введенням в дію відгодівельних об’єктів одноразово утримувалося 1700 голів свиней, 100 голів великої рогатої худоби, 600 овець, до двох тисяч кролів, 1200 качок, 800 гусей, 10 тисяч курей, 500 курей-несучок. Щороку в інкубатор закладали до 50 тисяч яєць, а курчата реалізували населенню. Щорічно виловлювалось на ставках заготконтори до шести тонн риби.
А в селах району в цей час почали відкривати заготівельні пункти – магазини для товарів під так звану зустрічну продажу товарів підвищеного попиту як імпортного, так і вітчизняного виробництва.
Це було вигідно не лише для споживчої кооперації, але й для селянина, бо за здане м’ясо чи іншу сільгосппродукцію він зміг придбати для себе та своєї сім’ї товари, яких райспоживспілка хоч і отримувала, але в малій кількості. Було збудовано забійний цех та сушарку в с. Білки, закуплено холодильне обладнання для зберігання м’яса до 70 тонн, в Іршаві було зведено цех по переробці овочів, фруктів і навіси для тари, де виробляли і зберігали дерев’яні ящики для помідорів, слив і яблук.
Заготівельники в сезон збирання овочів і фруктів працювали на всю потужність. Заготконтора приймала їх для переробки або відвантаження у свіжому виді в Москву, Санкт-Петербург, Київ, Донецьк, а також в Сибір. Підприємство працювало майже цілодобово і без вихідних.
У той час в районі було 7 хлібопекарень – в Іршаві, Білках, Довгому, Дунковиці, Ільниці, Загатті і Сільці, в яких випікалося до 50-55 тонн хліба за добу. Зокрема, в Сільці було встановлено піч для виготовлення хлібобулочних виробів, закуплено в Угорщині макаронну лінію, налагоджено виробництво печива і кондитерських виробів. Такі цехи працювали також в селах Білки, Довге, Ільниця. Великим попитом користувалася також продукція промкомбінату райспоживспілки. Це, зокрема, ковбасні вироби, копчене сало і копчена риба. Уся ця продукція розвозилася на продаж у підприємства торгівлі та громадського харчування, в робітничі, колгоспні та шкільні їдальні району.
Заговорили тоді й про іршавське пиво. Було закуплено і встановлено обладнання для пивзаводу. За зміну виготовлялося до 1300 літрів пива. Водночас запрацювала і лінія по виробництву безалкогольних напоїв. Потужність – 2 тисячі пляшок за зміну. Приємно констатувати, що жодна із заготконтор не тільки області, а, можливо, і колишнього Радянського Союзу, не мала такої матеріально-технічної бази як іршавська.
Михайло Васильович з гордістю розповідає про те, що торгівля в районі покращилася за рахунок збільшення торгових площ в реконструйованих магазинах. У 1975-1980 роках при загальноосвітніх школах було відкрито 47 шкільних їдалень, 13 – на промислових підприємствах і 12 – в колгоспах. Тут обслуговували робітників та учнів фахівці свої справи.
Важливу ставку М.В. Барна робив на кадри. Його опорою були М.М. Ханас, А.В. Карабиньош, П.П. Улашин, Ф.П. Глиба, Я.М. Малиновський, І.М. Бабинець, В.Ю. Урста, М.І. Шкелебей, С.Ф. Ерделі, Ф.Ф. Гергель, М.М. Матьола, Г.Ю. Горзов, І.І. Чегіль, І.І.Митровці, Ф.В.Білунка, І.М. Лутак… Ціла плеяда умілих керівників, які усе робили для розвитку торгівлі на Іршавщині.
М.В. Барна користувався великою повагою і авторитетом у працівників споживчої кооперації . Разом із дружиною виростили трьох дітей, мають дев’ятьох внуків – Діану, Арсена, Михайла, Мар’яну, Богдана, Павлика, Настеньку, Дмитра і Володимира та трьох правнуків – Вероніку, Михайлика і Даринку. Є з ким поспілкуватися, кому порадіти.
Отож, із ювілеєм Вас, Михайле Васильовичу!
Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар

*