Версія для друку Версія для друку

Поетичне слово про земляка

Народилася Наталія Федорівна Шаленик 10 квітня 1952 року в селі Климовиця.
В 1968 році закінчила Климовицьку школу. В 1974 році – Хустське культосвітнє училище, за спеціальністю «Художній керівник хорового колективу».
Працювала художнім керівником сільського будинку культури с.Лохово, Мукачівського району. Нагороджена грамотами та дипломами різних ступенів районного відділу культури та обласного управління культури.
В 1973 – 1976 роках закінчила Мукачівський народний університет пропаганди пам’ятників історії і культури. Їй присвоєно « Громадський інструктор по охороні пам’ятників історії».
З 1981 року переїхала працювати в Климовицьку восьмирічну школу піонервожатою, а далі працювала вихователем групи продовженого дня.
В 1989 році закінчила УжДУ , історичний факультет. За спеціальністю «Викладач історії та суспільствознавства».
За фахом почала працювати з 1986 року.
Результатом діяльності є здобуття учнями призових місць в районних та обласних олімпіадах з історії.
Нагороджена неодноразово Почесними грамотами відділу освіти Іршавської РДА, Іршавської РайСЮТ, Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України. Здобула звання «Відмінник освіти України», в 2008 році.
Видала монографію «Климовиця в обіймах лісів та садів».
Тепер знаходиться на заслуженому відпочинку.
Вірші і музику до деяких творів почала писати ще навчаючись в Хустському культурно - освітньому училищі.

Василь ШКІРЯ.

 

Життєпис Ерделі

В Климовиці, мальовничому ,
Карпатському селі,
Народився геній живопису, вчитель Ерделі.
У багатодітній родинв Гриців,
В історії села, перших вчителів.

В Загатському окрузі батьки вчителювали,
З любов’ю діточок сільських навчали.
Батько в Климовиці – мати e Загатті.
На любов, добро і щирість обоє багаті.

Батьки по роботі часто зустрічались,
Закохались, одружились, в церкві повінчались.
Деякий час у Загатті жили,
Потім в Климовицьку школу перейти рішили

Працювали й жили в школі кілька літ,
Й Бейлу привели у чарівний, незнаний світ.
Коли весна із травнем розмовляли,
Промінчики сонця у вікно шкільне заглядали.

Коли день ставав поза горою,
Й радісно вітався з дітворою.
Легкі хмаринки радісно співали,
Життя нове в Климовиці вітали.

Ріс Бейла кмітливим, раділи батьки,
Щоб кращу освіту сину дати.
Вирішили переїхати з Карпатського села,
В місто Мукачево, та недарма.

Бейла в місті гартувався, ріс, міцнів,
В колі мудрих батьків-вчителів.
Унікальне сприйняття кольору мав,
Бурхливу уяву і все малював.

В місті віддали сина у школу,
Щоб навчався Бейла всьому.
Мужності, терпінню і любові,
По краплині з кожного поволі.

В школі на угорській мові вчили,
Бо землі Закарпаття до Австро-Угорщини
входили.
Всі повинні були мову добре знати,
Щоб в державі рівні права мати.

Щоранку з радістю в школу ходив,
Біля школи, мукачівський замок,
малювати любив.
Любив усе, чарівніше від усього,
І все це чудово виходило в нього.

Ось Бейла в Мукачівську гімназію вступив,
Чесний, відвертий, прямий, не простий.
З охотою тут всьому вчився,
І мистецтвом щиро захопився.

Та Мукачівську гімназію не завершив,
В Сегетську вчительську семінарію вступив.
Батьки хотіли, щоб син вчителем став,
Та він в семінарії знову мистецтво обрав.

Натюрморти, портрети та пейзажі
малював,
Цьому толк він дуже добре знав.
Все у нього виходило, як живе,
Різними кольорами-барвами мереже.

В картинах: смиренність і ніжність,
Зворушлива, трепетна побожність,
Перед святістю природи і народу,
Від недосяжних почуттів видінь усього роду.

Потім в Мукачівській семінарії вчителював,
З душею малювання.,працю і музику викладав.
Любив життя, людей, природу, всю красу.
Дива творіння й вранішню росу.

Художній інститут закінчив в Будапешті.
Й малюванням вирішив займатись нарешті.
Усе що бачив з душею малював,
Цьому життя своє сповна віддав.

В Будапешті, в міністерстві внутрішніх справ
Батько змінив прізвище, щоб син угорське мав.
Прізвище Гриць на Ерделі змінив
Перешкоди на шляху сина, зупинив.

Чимало об’їздив Ерделі країн,
Як живописець, не мав спокою він.
Душею постійно згорав на Землі,
В любові й мистецтві, як на війні.

Нові подорожі, враження, манери,
Виїзджали ближче до природи на пленери.
В художній творчості неспокій, вічний рух,
Змінюється все довкола: гармонія,
творчий дух.

Принципами керувався в творчості й житті,
Все життя своє присвятив цій меті.
Захоплювався безкінечним існуванням Творця,
Життям в розмаїтті кольорів , митця.

У роздумах Ерделі фразу записав:
«Все, що лишається, належить вічності»,-
думками грав.
Під ударами долі завжди набував нової форми,
Заради мети, працював, не відчуваючи втоми.

Немало прийшлося йому за Радянської влади,
Звинувачували митця, та давав собі ради.
Бо мистецтво – сенс всього його життя,
Малював, щоб передати вічні, земні відчуття.

Мистецьку школу в Ужгороді заснував,
Любителів живопису тут навчав.
Зараз тут Закарпатський художній
інститут відкрили.
Про вчителя й художника, Ерделю, не забули.

Автобіографічні романи «Дімон» та «ІМЕН»
написав,
Хоч часу ніколи багато не мав.
Твори маестро – це бренд Закарпаття,
Шануймо мистецтво! Шануймося, браття!

В (Kelemfolvo) Климовиці , Карпатському селі.
Звели пам’ятник земляку Ерделі.
Бо це є рідне його село,
Що в світ мистецтва творця повело.

В скверику квітучім, в сільській школі,
Постав славетний вчитель і митець Ерделі.
На рідну землю, в школу повернувся,
Бо тут геній Закарпаття народився.

Наталія Шаленик,
місцевий краєзнавець.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*