Версія для друку Версія для друку

ТРИ З ПОЛОВИНОЮ ДЕСЯТКИ ЛІТ ВІДДАЛА КУЛЬТУРІ

До когорти тих, хто вже три з половиною десятиліття плідно й невтомно трудиться на ниві культури Закарпаття, Іршавщини зокрема, належить провідний методист районного будинку культури Оксана Іванівна Сідор. Ось днями вона відзначила цей творчий ювілей. З цієї нагоди ми поспілкувалися з нею.
– Оксано Іванівно, ким Ви бачили себе у дитинстві?
– Завжди мріяла бути співачкою. Пам’ятаю, як одягала мамині найкращі сукні і кружляла по кімнаті співаючи. Думаю, що мрії здійснюються: сама співаю ще й інших навчаю.
– Який спогад дитинства Вам гріє душу і понині?
– У нашій родині вміють не тільки добре працювати, але й красиво відпочивати. Тому найприємніші спогади дитинства ті, коли у нас удома збиралися гості. Крім смачних страв, які є обов’язковим елементом гостини, завжди знаходили час і на міні-концерт. Мене, маленьку, батьки ставили на стілець і просили заспівати. Цей момент я чекала найбільше, з великим хвилюванням. Гості, звичайно, захоплювалися моїм співом, заохочували схвальними вигуками, голосно аплодували. Це мені дуже подобалося. Ці приємні дитячі переживання й розбудили в мені прагнення до сценічної діяльності.
– Як у Вас зародилася любов до музики?
– Це в нас, можна сказати, родинне. Мій дідусь багато років тому тримав у своїй хаті сільську бібліотеку: видавав книжки, газети, організовував хати-читальні. Мама, Бідзіля Марія Василівна, пропрацювала завідувачем клубу у нашому селі Климовиця 33 роки, гарно співала, була талановитою у всьому. Одним словом – я виросла у клубі! Це був наш другий дім.
– Яке Ваше найулюбленіше свято?
– У мене всі свята однаково улюблені, бо всі доводиться святкувати. Така моя робота – організовувати й одночасно святкувати. Але у дитинстві найулюбленішим було свято Миколая. Пригадую ті щасливі роки, коли отримувала подарунки від Миколая за чемність, гарну поведінку. А скільки було радості, коли рано-вранці біжиш першою відчинити двері, сподіваючись, що на порозі тебе чекає подарунок!..  І, звичайно ж, люблю Різдво.  У нашому селі  колядують з вечора шостого січня. До речі, ця традиція залишилась і по сьогоднішній день. Ми збирались групами по п’ять–шість  дітей і колядували чи не в кожній хаті. Приходили пізно ввечері з повними торбами. У той час я вивчили дуже багато колядок, які колядуємо і нині.
– У який період Іршавщина найбільше вирізнялася культурно-мистецьким життям?
– Іршавщина – це край напрочуд талановитих людей, які вміють співати, танцювати, грати на музичних інструментах, фіґлювати, веселитися. І це тому що, в значній мірі цьому свого часу сприяла благодатна творча атмосфера в районі, де розвитку народної художньої творчості приділялося багато уваги. За час роботи у галузі культури пам’ятаю період, коли керівником району був Степан Степанович Бобик, а очільником культури – Юрій Федорович Глеба. Це були тяжкі, але водночас і найкращі роки для галузі: створювалися художні колективи, налагоджувалися творчі обмінні концерти, велася інтенсивна гастрольна діяльність. Де лиш не побували наші аматорські колективи! У непередбачувані часи перебудови вдалося зберегти базову мережу закладів культури в районі та штатний потенціал. І все це завдяки мудрій і виваженій позиції тодішнього керівництва.
У співпраці з нінішніми головою райдержадміністрації Олександром Горіним, головою районної ради Віктором Симканинцем та начальником відділу культури і туризму РДА Оленою Ісак мені вдається реалізувати чимало творчих проектів.
– Ви керуєте народним хором ветеранів Іршавського районного будинку культури, хором працівників культури Іршавського району. Як усе починалося?
– Коли розпочинала свою трудову діяльність, а це три з половиною десятки років тому, в районі діяло біля сорока хорів. Як провідний методист з вокально-хорового мистецтва, вболіваю за відродження цієї славної традиції. Народним хором ветеранів керую рівно 10 років. Це люди, які щотижня збираються на репетиції, щоб відпочити від буденних справ, поспілкуватися, привітати один одного з тим чи іншим святом, поділитися наболілим, а разом із тим і насолодитися пісенним мистецтвом.
З працівниками культури неодноразово обговорювали тему відродження хорового мистецтва на Іршавщині. Отак, у лютому 2012 року і був створений хор працівників культури, учасниками якого стали працівники клубів, бібліотек та окрема категорія викладачів дитячих шкіл мистецтв. Цю мрію допоміг реалізувати тодішній голова райради Станіслав Сухан, який і нині йде назустріч. На сьогоднішній день ми вже маємо творчі напрацювання: різноманітну програму на два відділи та понад 30 творчих виступів, у тому числі й за кордоном. Думаю, що робота з цими двома хоровими колективами формує той стан душі, коли є потреба творити добро, нести людям радість. І не обов’язково для цього бути поетом чи художником, а потрібно сповна віддавати себе улюбленій справі.
– Чим Іршавщина славиться в культурній сфері в області?
– Іршавський район унікальний тим, що є чисто українським, де українці складають понад 98 % місцевих жителів. У районі домінують сільські жителі. Це понад 90 % населення. Тому культурно-освітня робота на селі є для нас пріоритетною. Йдеться про належне забезпечення функціонування бібліотечної та клубної мережі. А ще Іршавщина подарувала Україні відомого на увесь світ художника Адальберта Ерделі, письменника і науковця Федора Потушняка, силача, атлета Івана Фірцака (Кротона), двох народних артистів: Івана Поповича та Степана Гігу. Вони – наша гордість. Мала нагоду започаткувати пісенний фестиваль «Іван Попович збирає таланти», І відкритий фестиваль мистецтв імені Адальберта Ерделі в с. Климовиця. Також у нашому районі жив і працював відомий музикант, заслужений діяч мистецтв України Михайло Машкін, який довгий час був художнім керівником народного ансамблю пісні і танцю «Боржава» Довжанського деревообробного комбінату Кушницького лісокомбінату. Він – творець відомої на всю Україну пісні «Верховино, мати моя», яку, без сумніву, можна назвати пісенним гімном Іршавщини. Не забуваються ті творчі вечори протягом трьох фестивальних днів, коли Іршавщина приймала понад 100 учасників у різних номінаціях пісенного жанру з усіх куточків України. У душі все ще жевріє сподівання на відродження цього прекрасного свята у нашому краї – Всеукраїнського пісенного фестивалю-конкурсу  імені  Михайла Машкіна. Поки що лише наш район може похвалитися збірниками  народних пісень одного села «Ой видно село» та «Пісні Іршавщини». Збірники дають колоритний образ пісенної культури села Арданово та району в цілому. Не можу не назвати і відомий фестиваль ковальського мистецтва та народних промислів «Гамора», який проводиться у селі Лисичово на базі унікальної єдиної у Європі нині діючої водяної кузні-музею «Гамора».І цьому році спільними зусиллями відкрито музей «Гамора», який отримав статус народного. Гордиться Іршавщина і народними майстрами-гончарями  Михайлом Галасом та Василем Газдиком.
– Ви учасниця народного обрядово-фольклорного ансамблю «Іршавська родина». Часто виступаєте на концертах, святах, фестивалях та конкурсах як в Україні, так і за її межами. Які поїздки чи фестивалі Вам найбільше запам’яталися?
– Я вдячна долі, що маю прекрасну нагоду бути учасницею аматорського колективу. Тут я відпочиваю. А творчі виїзди! Я побувала у багатьох країнах Європи, в різних куточках України, де ми піднесено демонстрували мистецтво свого краю. Дякую усім, хто сприяв і сприяє цьому.
– Майже рік Ви очолювали відділ культури і туризму Іршавської райдержадміністрації. Плюси і мінуси посади керівника.
– Керівником працювати надзвичайно важко, особливо, коли доводиться вирішувати конфлікти, відстоюючи інтереси галузі в районі. А найстрашніше, коли тебе не чують і маєш справу з далекими від культури людьми. Нині, коли наша країна переживає важкі часи, слід усвідомити: для того, щоб ідентифікувати себе як українська нація, нам треба зберегти низинну ланку культури – сільський заклад культури, де формується духовність, підтримується культурна спадщина.
– Ви часто є ведучою різноманітних культурно-мистецьких акцій. Це дуже відповідальна робота, яка вимагає інколи приймати миттєві рішення, виходити із різноманітних непередбачуваних ситуацій. Пригадайте якісь цікаві, а, може, й курйозні випадки. 
– Так, але найбільше мені подобається вести ті заходи, які організовую сама, бо в ході роботи над сценарієм уже пропустила  все через серце і душу. Роль ведучої вимагає максимальної підготовки, адже глядач не повинен відчувати твою невпевненість, бачити недоліки. Під час концертів бувають непередбачувані ситуації. Головне – не розгубитися і впевнено, з посмішкою, виходити до глядачів.
– Ви підготували не одну методичну рекомендацію керівникам колективів з вокально-хорового жанру, узагальнили досвід роботи самодіяльних художніх колективів району... Над чим працюєте зараз?
– Нині працюю над матеріалами, які згодом увійдуть до каталогу «Хормейстери – митці Іршавщини». Уже написані статті про Карла Івановича Голібу, Юрія Васильовича Ломагу, Івана Ілліча Кертиса, Олександра Карловича Голібу, Ірину Олександрівну Паньканинець, Віру Петрівну Ерделі, Надію Іванівну Гудь.
Володимир Мишанич, провідний методист обласного організаційно-методичного центру культури

Біографічна довідка
Сідор Оксана Іванівна народилася 14 грудня 1964 року в селі Климовиця Іршавського району Закарпатської області. Після закінчення Климовицької восьмирічної школи у 1980 році вступила до Хустського культурно-освітнього училища. У 1983 році закінчила навчання й отримала кваліфікацію «працівник культури, керівник самодіяльного хорового колективу». Цього ж року була призначена на посаду провідного методиста Іршавського районного будинку культури.
У 2008 році закінчила Київський національний університет культури і мистецтв. З серпня 2012 по березень 2013 року – начальник відділу культури і туризму Іршавської райдержадміністрації. З березня 2013 року – провідний методист Іршавського районного будинку культури.
Свого часу була активною учасницею народного фольклорного ансамблю «Іршава» та народного вокального ансамблю «Освітянка». Нині – учасниця народного обрядово-фольклорного ансамблю «Іршавська родина», художній керівник народного хору ветеранів Іршавського районного будинку культури та  хору працівників культури району, ведуча різноманітних районних та обласних культурно-мистецьких заходів. У малих формах вокального жанру, в яких брала участь, неодноразово ставала лауреатом. З початку 1990 років і до 2004 року – координатор і постійна ведуча Всеукраїнського пісенного фестивалю імені Михайла Машкіна. З 1998 року районного, а з 2011 року –   відкритого Всеукраїнського пісенного фестивалю-конкурсу «Іван Попович збирає таланти».
З 2008 року – голова Іршавської  районної профспілкової організації  працівників культури, член Закарпатської обласної ради профспілок, секретар громадської ради при Іршавській РДА.
Автор нарису «Творчий портрет Олесі Семенівни Худи»; методичних рекомендацій на допомогу керівникам колективів з вокально-хорового жанру та окремої категорії викладачів середніх спеціалізованих музичних навчальних закладів «Робота диригента над хоровим твором». Узагальнила досвід роботи художніх колективів району, фестивалю фольклору «Гамора», аматорських колективів зі званням народний (зразковий).
Нагороджена грамотами та подяками Іршавського міськвиконкому, відділу культури і туризму райдержадміністрації, районної державної адміністрації,  почесною грамотою Закарпатської обласної державної адміністрації,почесною грамотою Закарпатської обласної ради, нагрудним знаком Міжнародної інтелектуально-економічно-творчої ради «ВІЖИ–3000», грамотою Центрального комітету профспілки працівників культури України в різних номінаціях, грамотами обласної ради профспілок.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*