В Іршаві на автостанції маршрутку в напрямку Дешковиці потихеньку заповнювали пасажири. Післяобідньої пори їх зібралося уже небагато. Кілька жінок несли із собою доволі важкі кульки із овочами. В салоні чутно сезонні розмови – рецепти маринадів, сімейні справи.
Сторонній людині і невтямки стане, які перипетії пройшли у селі Брід, через яке проїжджає мікроавтобус і до якого територіально приналежна Дешковиця.
За день-два село Брід матиме у своїй історії першу сумну ювілейну дату. 12 серпня мине рівно місяць, відколи градобій пошкодив дахи майже всіх будинків села. У Броді і в частині Дешковиці.
Сільський голова хоча й спокійно, але з жахом згадує ту історію. За короткий час все, що захищало оселі від дощу і снігу, перетворилося практично на суцільне діряве решето. Те саме сталося із дахом будівлі самої сільської ради. Не встигли жінки, які тут працюють, оговтатися від шокуючого враження від шкоди, нанесеної природним катаклізмом, як на майдані перед сільською радою зібралися двісті вісімдесят жителів. До місцевого органу влади їх привела біда.
На сільській раді оперативно створили комісію із дев’яти відповідальних працівників, яку розділили на три групи. У цій комісії був тільки один чоловік. Зважаючи на складність та оперативну їх роботу, варто назвати їх – Н.М. Лендєл, Н.М. Андрішко, Т.А. Щока, М. В. Бородкіна, М.П. Шалай, М.В. Староста, М.В. Худанич, Д. П. Бабич, Г.В. Бобіта. Проте незважаючи на складність ситуації, емоційну напруженість, згаданий мікроколектив без перебільшення блискуче виконав просто вражаючий обсяг робіт по фіксуванню нанесених збитків. Належно оформив пакет необхідних документів. Члени комісії не спали дві доби підряд, аби виправдати сподівання земляків, що в їх біді на допомогу їм прийде держава.
Було оформлено 440 актів у чотирьох примірниках із фотофіксацією матеріальних пошкоджень. Загальна сума нанесених збитків становить 26 мільйонів 226 тисяч 500 гривень.
Для об’єктивності картини слід навести ще декілька цифр: у Броді наявних 615 дворогосподарств, із них 410 – пошкоджених; у Дешковиці, відповідно, 165 і 30. До того ж, пошкоджено цілий ряд адміністративних будівель – сільську раду, амбулаторію, школу, клуб.
Якщо на місцевому – сільському – рівні влада спрацювала надзвичайно оперативно, то чим вище її щаблі, тим довше приймаються належні рішення. Стихійне лихо, яке накрило Закарпаття 12 – 13 червня, визнано надзвичайною ситуацією регіонального рівня. Це, у свою чергу, дало можливість голові ОДА звернутися до Кабінету Міністрів України з клопотанням про отримання компенсацій для відшкодування наслідків негоди з резервного фонду Кабміну. Справа ця, здається, в далекій шухляді у Києві.
Надія Миколаївна Ледєл, Брідський сільський голова, додає тільки, що її односельчани вже й не говорять про відшкодування за пошкоджену городину.
Тут і пригадалися брідські господині, які за салатами тепер ідуть не на власні городи, а їдуть на ринок до Іршави.
Практично суттєво не вплинули на ситуацію і страхові компанії. Найбільша сума, що вони виплатили — це п’ять тисяч гривень. І то десь близько до сорока господарям. В цілому ж максимальна сума нанесених збитків по одному дворогосподарству не перевищує 150 тисяч гривень.
Хоча першим пориванням у мешканців Броду справді була надія на владу, проте вже через декілька днів село перетворилося на масштабний будівельний майданчик. З усіх усюд, із далеких країв, а найбільше із Чехії, Польщі і Росії почав масово повертатися робітничий люд. У кого вдома хату, господарські будівлі пошкодило, а хто без тіні сумніву – підзаробити.
Тепер, через місяць часу, Брід по суті майже повністю «накрило» оновленими дахами. Хтось уже завершив ремонтно-будівельні, а хтось – на стадії фінішу.
Неподалік сільської ради будинок, у якому живуть чотири покоління: найстарша — Олена Іванівна Лендєл, її зять — Іван Васильович Бабинець і вже його зять, Іван Іванович Лівак та найменша у родині — дворічна Лізонька. На запитання, за що зробили ремонт, із покрівлі кількох будівель цілими залишилося п’ять цілих шиферів, отримав від Івана Васильовича жартівливу відповідь:
— На пенсію Олени Іванівни.
Коли вже зайшла серйозна розмова, то вималювалася така картина: він повернувся із Москви, а зять із Чехії із заробітків. Закупили матеріал, благо, були заощадження за десятки років закордонних заробітків і з допомогою сина та двох кумів Івана Івановича наново перекрили дахи на всіх будівлях на обійсті.
Сумою у 150 тисяч гривень, що їх, можливо, дасть держава, можна буде компенсувати хіба що вартість покрівельного матеріалу.
Однак така картина не всюди. Довелося чути і про ситуацію, де на обшарю залишилися тільки пенсіонери, яким довелося продати корову-годувальницю, щоб придбати матеріали, а що вже говорити про роботу. Ціна на неї, попри людське горе, також зросла.
Михайло ІСАК