- Нове життя - https://nz-ir.com -

Вище тільки хмари…

Якщо ви коли-небудь були у гірському селі Климовиця, не могли не звернути увагу на її чудові й неповторні краєвиди та мальовничі місця. Лімузин повільно долає перевал за перевалом, наближається до урочища Біля толоки і продовжує мотати кілометр за кілометром. Нарешті фермер Іван Котубей змахує натрудженою рукою і каже:
– Оце і є мої поля. Із лівого боку дороги – овес, із правого – кукурудза. А там – картопля, — показав правицею.
І качаниста, і овес, і другий хліб радують око. Вони виросли на славу. Пройде кілька днів, і керівник фермерського господарства «Глибоке» почне жнивувати.
– Великих статків не маю, – каже Іван Іванович. – Але прожити можна. Тримаю худобу, маю хліб і до хліба.
Уже вдома, на обійсті фермера виходить 92-річний батько, Іван Іванович. Ще міцно тримає в правиці палицю, йде назустріч.
– Як ся маєте? – питаю, бо знаюся з ним уже понад 40 років.
– Слава Богу, добре, – із іскорками в очах відповідає.
Поруч бігають онуки і правнуки. Як не радіти?! Та найбільше вдячний Богу, що син перебрав його справу. Земля для Котубеїв стала справжньою годувальницею.
– Я вчив дітей працювати на землі. Просто не треба цуратися праці. Радий був за Івана, коли після закінчення школи вступив до сільськогосподарського технікуму. У нас у хліві завжди було повно худоби, тому він, напевне, вирішив стати зоотехніком.
У виборі І.І. Котубей не помилився. Понад вісімнадцять років працював завідуючим молочно-товарною фермою колгоспу «Верховина». Працював бездоганно, бо за чесну і сумлінну працю одержував грамоти і подяки, а ферма – перехідні червоні вимпели і прапори. Не повірите: син простого бідаря став делегатом XVIII з’їзду комсомолу України. Його неодноразово показували по телевізору, про нього писали газети, брали інтерв’ю відомі журналісти. А він просто жив роботою. Вдосвіта приходив на ферму, дбав про високі надої молока. Одного разу Загатянська молочно-товарна ферма навіть стала переможцем республіканського змагання. То була велика честь.
Оселя Котубеїв майже в центрі села. Неподалік школа. Недавно на її подвір’ї було відкрито пам’ятник основоположнику закарпатської школи живопису Адальберту Ерделі.
І.І. Котубей запрошує нас до столу. Тут усе своє, домашнє. І ковбаси, і сир, і яйця, і огірки, і помідори.
– І на селі можна жити, – каже Іван Іванович – старший. – Тут усе своє. Тримаємо корів, свиней, курей.
Іван Іванович ще у свої 92 роки видудлив чарочку.
– Най буде на здоров’я! – поважно проказав. – Мало випити можна. То – на хосен! Багато – на зло! Магазинну попробувати не гріх, але краще мати свою, сливовицю чи з груш.
Заступник начальника відділу торгівлі та промислового розвитку управління економічного розвитку, торгівлі та агропромислового розвитку РДА Микола Кудрей із задоволенням спілкується із дідусем, занотовує в пам’яті його поради. Не часто можна зустріти такого мудрого чоловіка, аби пережив стільки. Його біографія – то книга життя. І прожив він його достойно. Як і належить порядній людині.

Василь ШКІРЯ.