Версія для друку Версія для друку

Вчитель насамперед повинен любити дітей

Так вважає Людмила Іванівна Митровцій з Іршави, яка 44 роки віддала вихованню підростаючого покоління. Педагог, на її думку, має вселяти віру у здібності і талант хлопчиків та дівчат. Діти відчувають фальш, недовіру, неприязність. І тому педагог не повинен показувати, що є «любимчики», бо це ображає інших учнів, і вони стають неслухняними, дратівливими, показуючи неповагу до вчителів. Вчитель один, а учнів багато. Тому не повинен випускати з поля зору ні одного учня, а віддавати їм частину свого серця, тепло і любов. Тоді буде і вдячність, і довіра від своїх вихованців.
– Я завжди вірила у своїх учнів, – каже Людмила Іванівна, – (А це були чотири випуски), що вони стануть справжніми людьми. Відрадно, що серед них є і мої послідовники. Це Наталія Овсак, Ганна Глушко, Наталія Бабинець, Корнелія Ісак, Мирослава Сак, Олеся Керечанин.
Л.І. Митровцій народилася у гірському селі Загаття. Ще навчаючись у школі, захоплювалася художньою літературою. Була постійним читачем шкільної бібліотеки і бібліотеки для дорослих в Іршаві. Не було телевізорів, інтернету. І тому книжка була першим порадником для неї. У старших класах вона вирішила стати філологом. Сприяв їй у цьому і батько, Іван Антонович Бурлаков, який писав вірші, був сількором районної газети «Нове життя». У їх домашній бібліотеці були твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Гончара, І. Чендея, П. Скунця, В. Вовчка, В. Густі…
Людмила Іванівна свого часу брала активну участь у драмгуртку, яким керувала досвідчена вчителька української мови та літератури Ганна Павлівна Цільо. Була читцем на шкільній та районній сценах, дописувала у дитячу газету «Зірка», яка тоді виходила в Києві, брала участь у різних конкурсах. Одного разу навіть стала переможцем, за що була премійована путівкою в піонерський табір «Молода гвардія» м. Одеса. До речі, тут якраз відбувався зліт юних дитячих кореспондентів.

– Мене вчили і виховували прекрасні педагоги, – згадує тепер Л.І. Митровцій. – Це перша вчителька Ганна Михайлівна Станкович, Марія Іванівна Сочка, Іван Михайлович Устич, Василь Васильович Боднар, Олексій Іванович Сасін, Ганна Іванівна Данканич, Катерина Терентіївна Гецко…
Після закінчення Загатської середньої школи вступила в Ужгородський державний університет. Свою трудову діяльність розпочала у Смологовицькій восьмирічній школі. Потім певний час працювала в Загатській середній школі. Тут і познайомилася з вчителем хімії Василем Митровцієм, з яким поєднала долю. Перегодом разом із ним переїхала жити в Іршаву. За розмовою Людмила Іванівна охоче згадує своїх наставників і порадників – М.С. Боднар, О.М. Горбач, Г. І. Гаврилик, Г. І. Петрус. Останні десять років працювала в Іршавській гімназії. У неї залишилися хороші спогади про колишнього директора Олесю Іванівну Гелетей. Тепер очолює колектив і продовжує славні традиції, зміцнює матеріально-технічну базу молода, енергійна і талановита Наталія Юріївна Онисько. Хороші враження у Людмили Іванівни залишилися і від директора Іршавської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Ганни Юріївни Гички. Радіє і за своїх учнів, які там працюють – Василя Бабича і Наталію Чепак. Бажає їм успіхів у досягненні мети.
– Будучи на пенсії, – каже Людмила Іванівна, – я часто навідуюся у гімназію. Тут навчаються і мої внуки. Я люблю цей молодий і дружний колектив, де працюють справжні професіонали.
А ще вона співає в народному хорі ветеранів, працює заступником голови міського жіночого клубу «Берегиня». Бере активну участь у громадському житті міста. Радіє за дітей: сина Віктора і доньку Аллу. А ще має чотирьох внуків: Сергійка, Павлика, Андрійка і Василинку. Вони – її радість і втіха.
У ці дні в її оселі на Набережній лунали радісні вітання, сміх, пісні, які разом з іменинницею виконували учасники хору. Жінкам не прийнято рахувати роки, але вона гордиться своїми літами. Бо прожила недарма. Залишить хороший слід в житті. Із приємністю говорять про неї друзі, колишні учні і вчителі. Бо завжди була на бистрині життя.

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*