Версія для друку Версія для друку

Трудиться не заради нагород

Цілком випадково довелося бути присутнім між розмовою двох підприємців. Теперішнім і колишнім. Про подібний діалог зазвичай вживають приказку: вони говорять на одній мові. Одним із них був Василь Васильович Продан із Лисичова. Тема – благоустрій однієї із вулиць Кушниці. Співрозмовник Василя Васильовича переказував про рядову із ситуацій, і у відповідь почув, що буквально за півдесятка метрів від того місця, про яке вели мову, на протилежній стороні прокладена одна із віток сільського газопроводу.
Вразила професійна пам’ять. Адже з того часу пройшло майже три десятки літ.
У житті Василя Васильовича Продана то була, з однієї сторони, надзвичайно напружена пора, але водночас і цікава, змістовно наповнена. Про людину в подібному стані кажуть – заведена, здебільшого все вдається, ставляться важливі масштабні цілі, вишукуються неординарні шляхи їх розв’язання, виходи на перший погляд, із тупикових ситуацій. Якщо судити по тому що розповів Василь Васильович про своє життя до тих пір, то доля вже підвела його цілком готовим до подібних випробувань.
Як і всі в молодості, Василь Продан із Лисичова був швидкий на прийняття рішень. Молодий хлопець трудився будівельником на Кушницькому філіалі Ужгородського механічного заводу. А згодом на тому ж підприємстві – робітником у цеху по виготовленню корабельних дверей. Багатьох його земляків це вповні влаштовувало: статус, розміреність плину життя, заробітна плата, одним словом, все. Та тільки не його. Зовні ніби й так. А от саме таких доля кличе, або вірніше, штовхає із насидженого місця. Дехто визначає це як романтику душі, інші – пошук незвіданого. Напівофіційно радянська влада майже відкрито таврувала їх мисливцями за довгим карбованцем. Так, ця складова була далеко не на останньому місці. Посудіть вже хоча б і з того, що Василю Васильовичу не так уже й хибували ті гроші. А от після весілля, на третій місяць, вони з молодою дружиною виїхали в Прибалтику.
Разом із дружиною прожили у Латвії, на кордоні із Естонією, чотири роки. І Закарпаття ніколи не було глибоко дрімучим совком, а що вже тогочасні прибалтійські республіки, куди наш люд їздив немов за кордон. Звучить малоймовірно, одначе міський голова кілька годин його умовляла не виїжджати. Рідний батько у відвертій розмові чи то запитував, чи то стверджував, що син жалкуватиме, повернувшись на Закарпаття. Може, щось там далеко чи глибоко в душі інколи і скребе, та жаліти за минулим – себе труїти.
Сім’я повернулася в рідні гори вже з двома синами. І – з багажем іншого світобачення.
Василь Васильович готовий до соціальних змін виявився набагато більше, ніж абсолютна більшість земляків. Обставини склалися таким чином, що саме йому у супрязі із іншим земляком, однофамільцем із Кушниці – Дмитром Васильовичем Проданом випало заснувати мале приватне підприємство «Тандем», яке взялося за найбільш прогресивну на той час справу. Вони зайнялися газифікацією верховинських сіл – Кушниці, Лисичова, Броньки. Будь-хто із компетентних осіб знає, наскільки складна це справа і тепер, а що вже тоді. І все-таки Василю Васильовичу вдалося «пробити» дозвіл на заняття цим видом діяльності у регіональному управлінні магістральних газопроводів в Івано-Франківську. Повсякденна, відповідальна, технологічно складна робота вимотувала і фізичні, і моральні сили. Але, надихав високий соціальний запит на неї, або простіше кажучи бажання земляків-верховинців щонайшвидше мати в будинку природний газ. Хотіли всі й одразу. Робочий день практично ніколи не обмежувався 8-ма годинами. Вихідними були тільки неділя та релігійні свята.
Течія часу у життєвих берегах привела Василя Васильовича у лісове господарство вже майже чверть віку. Трудився на різних посадах. Завжди і всюди до поставлених завдань, професійних обов’язків ставився надзвичайно серйозно і відповідально. Останні сім років Василь Васильович Продан – старший єгер Лисичіського лісництва державного підприємства «Довжанське лісомисливське господарство». Для короткої його характеристики – мало хто із колег, до прикладу, має такі ж нагороди, як Василь Васильович – зовсім недавно він отримав Подяку від голови Агентства лісових ресурсів України. Поте трудиться він не заради нагород.
Аби дати об’єктивну оцінку ставленню цієї людини до роботи, доведеться навести один, але красномовний факт. У недавній розмові він нагадав призабуту ситуацію, коли ми зустрілися завдяки ще одному лисичанину, знаменитому у свій час мисливцю на вовків Федору Мателегові. Василь Васильович був присутній при нашій розмові із Федором Федоровичем , він привозив земляка із далекого гірського села в Іршаву на зустріч із журналістом одного зимового дня.
Настійливо допитуючись у відомого колись на весь Радянський Союз вовчатника про пізнання азів цієї складної, важкої і, безумовно, небезпечної справи, отримав тоді несподівано просту і водночас істинну відповідь, яка містить у собі цілий світ людей, відданих цьому захопленню.
– Не треба спати коло жони, – сказав тоді Федір Мателега, – і вто тебе навчить.
Не пам’ятаю, чи використав на той час у газетній публікаці цю фразу, але точно, що не запам’ятав її. А от Василю Васильовичу вона затямилася. Бо ж знає, як свої п’ять пальців довколишні гори й доли, звори і плаї. А, значить, і береже – як своє, рідне в угіддях лісництва все живе.
Завівши мову про болючу тему браконьєрства, увійшов у доволі несподіваний поворот відповіді:
– З місцевими боротися легше. Гірше із сусідами із Свалявського та Міжгірського районів. Угіддя лісництва за своїм географічним розташуванням практично вдвічі ближче до їх місця проживання, аніж до нашого села. І ще один важливий нюанс, для жителів тих регіонів це заняття є предметом гордощів, певного шикування перед односельцями, чого у нас, по великому рахунку, немає.
У цих словах Василя Васильовича звучить без будь-якого вип’ячування і громадянська позиція. Це ще одна риса його характеру, а значить і долі. Василь Васильович Продан – багаторічний член виконкому Лисичівської сільської ради і з усією притаманною йому мірою відповідальності ставиться до цієї справи та виконує всі доручення громади.
Михайло БОРЖАВСЬКИЙ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*