Версія для друку Версія для друку

Василь Горват: «Стати лікарем мене спонукало бажання допомагати людям»

Є професії, які повсякчас на виду. Газети, радіо, телебачення часто переповідають про артистів, композиторів, художників, письменників, а ось робота людей в білих халатах часто залишається в тіні. Вони, немов бійці невидимого фронту: без них просто не можна обійтися. Вони – наші зцілителі, допомагають нам жити повнокровним життям.
Серед них і лікар-невропатолог Іршавської райлікарні Василь Горват. Уперше я познайомився з ним понад десять років тому. Спокійний, урівноважений, толерантний, може поспілкуватися з вами на будь-яку тему. Та найбільше турбує його медицина, якій віддав усе своє трудове життя. Він за медичну реформу, однак не таку, яку пропонують нам зараз. Він за страхову медицину.
– На даному етапі, – каже Василь Васильович, – дуже погане медикаментозне забезпечення. Усе тримається на спонсорах. Якби не вони, то у нас би було набагато гірше у відділеннях. Добрі люди сприяють фінансово. А держава лише на словах проводить зміни в медичних закладах. Ми відстаємо від західних країн в середньому на 20-30 років.
Про таких, як Василь Горват, говорять: лікар від Бога.
– Я міг бути журналістом, – усміхається він. – Успішно здав екзамени у Львівський державний університет імені Івана Франка на факультет журналістики. Але якоїсь миті зрозумів, що то не моє. Стати лікарем мене спонукало бажання допомагати людям.
Народився В.В. Горват 13 лютого 1951 року в с. Пістрялово Мукачівського району. Ще школярем з болем у серці дивився на тих, хто пересувається за допомогою візка або рухається з ціпком. Він мріяв, щоб усі люди були здорові і щасливі. Тому після закінчення місцевої восьмирічки вступив у Хустське медичне училище.
Трудову біографію розпочав у відділенні «швидкої допомоги» м. Мукачево. Багато читав. Особливу увагу привертали газетні публікації. Тому на якомусь етапі навіть вирішив пов’язати своє життя з пресою. Та медицина вже полонила його серце – він забрав документи з вузу (хоча й набрав відповідну кількість балів) і подав документи на медичний факультет Ужгородського державного університету. Тут теж фортуна була на його боці.
Після закінчення медфаку Василя Васильовича направили на роботу в Ільницьку дільничну лікарню. Молодий терапевт відповідав за стан здоров’я жителів села Осій і працівників колгоспу «Перше травня». Транспорту тоді було обмаль, часто доводилося добиратися до осель осійчан пішки або на підводі. А колективному господарстві, де трудилося понад 800 чоловік, дбав про здоров’я тваринників, механізаторів, рільників і садоводів.
Із 1986 року В. Горват працює лікарем-невропатологом Іршавської центральної лікарні. Очолював неврологічне відділення Іван Васильович Добоні
Василь Васильович з приємністю згадує тих, з ким доводиться наразі працювати. Це Жорж Михайлович Гура, Ганна Юріївна Осійська, Світлана Михайлівна Попович. Із 1996 року відділення очолює справжній фахівець своє справи Богдан Іванович Булеза.
– Я завдячую Богу, що доводиться працювати в такому чудовому колективі, – каже Василь Горват. – Один одного розуміємо з півслова, сльози і радість ділимо навпіл. Наші зусилля спрямовані на те, щоб допомогти іншим.
Василю Васильовичу доводиться постійно спілкуватися з пацієнтами. Із збільшенням набутого досвіду повсякчас зростає почуття відповідальності, нерідко доводиться приймати рішення, від якого залежить життя людини.
– Із віком починаєш більше цінувати життя, – продовжує В. Горват. – Одне з найбільших потрясінь для лікаря – це повідомити невтішну правду. Разом з тим, він повинен ставитися до хворих із розумінням. Часто доводиться вислуховувати пацієнтів, яким необхідно виговорити свої проблеми. Мені найбільш приємно, коли у хворих після лікування сяють очі, а на обличчі з’являється радісна усмішка. А таких у районі та за його межами сотні, тисячі. Це найбільша мені подяка за врятовані життя.
Незважаючи на вік, Василь Васильович тримається у формі. Стрункий, спортивної статури, виглядає молодо, з упевненістю дивиться у завтрашній день. Щодо сучасної медицини, то каже, що вона сама потребує «лікування». Водночас в останні роки захворювання людей значно «помолодшали». Це пов’язано із тривалим нервово-психічним напруженням, стресами, втомою, дратівливістю, високим темпом життя. Наслідки хвороби можуть призвести й до серйозних ускладнень здоров’я. У завдання лікаря-невролога входить детальний огляд пацієнта, вивчення скарг, історії захворювання, вибір напрямку додаткового обстеження, спостереження за ефективністю лікування та ін.
Попри роботу, Василь Васильович дбає про сім’ю. У нього чудова дружина Валентина Михайлівна, теж лікар. Разом виховали й виростили двох синів Василя та Олександра, які стали лікарями-стоматологами. Після роботи його можна побачити на присадибній ділянці із мотикою чи лопатою. Фізична праця допомагає, робить людину добрішою, сильнішою. Як і в молодості, продовжує читати книги. Із них черпає мудрість.
А ще В. Горват гордиться тим, що про його рідне село Пістрялово (де він народився), знають у всьому світі. Про це він дізнався від родича, який в часи горбачовської перебудови приїжджав у рідні батьківські місця із США. Американський гість сказав, що по телевізору дізнався, що в їх селі, за 17 км від Мукачева, будується Пістрялівська радіолокаційна станція. Це дуже небезпечний об’єкт. Слава Богу, що населення Закарпаття виступило проти його зведення. Серед тих, хто протестував, був і В.В. Горват. Усе закінчилося добре.
Воістину: життя прожити – не поле перейти.
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар