Версія для друку Версія для друку

Книжка про рідне село фольклориста Івана Хланти

Завдяки фольклористу Івану Хланті село Копашнево стає в центрі уваги не лише рідного краю, а й України. У 2005 році за його участі було відкрито народний літературно-мистецький музей, який знаходиться в найбільшому класному приміщенні середньої школи. Відтоді тут побувало чимало шанувальників красного письменства не тільки Закарпаття, але й з Івано-Франківщини, Львівщини, Полтавщини та інших областей України. Про це йдеться у книзі відгуків, у якій є чимало захоплюючих оцінок, щирих подяк і теплих побажань.
На запитання, що спонукало дирекцію та педколектив школи створити такий музей, Іван Хланта відповів:
– Я долучився до втілення ідеї в життя не випадково. Справа в тому, що здобутки красного письменства рідного краю, у тому числі й народознавча творчість, повинні посісти найвищий статус у навчально-виховній роботі школи, вони мають формувати впевненість нашої молоді у невичерпності духовного і культурного потенціалу свого народу. Часто задаюся питанням: як можна увійти в майбутнє без пісні, казки, легенди, без художньої літератури, які в часи глобалізаційних процесів почали забуватися, до них з’явилася певна байдужість. Збереження національної ідентичності кожної з держав є головною умовою існування європейської спільноти.
На думку Івана Хланти, ще в багатьох країнах світу Україна перш за все асоціюється з Чорнобильською трагедією, а після 1991 року – з виїздом великої кількості українців на заробітки у зв’язку з низьким рівнем життя, високою корумпованістю і таке інше. На жаль, у світі мало знають про літературно-мистецький потенціал, про духовні і культурні багатства нашої держави, зокрема і її регіонів, які є невід’ємною частиною світової культури.
А наприкінці минулого року Іван Хланта прийшов до читача з книжкою «Моє Копашново», у якій робиться спроба на основі багатьох доступних документальних матеріалів, власних спостережень, записів фольклору розглянути минуле і сучасне села Копашново, що на Хустщині, подати різноманітні відомості, захоплюючі й цікаві як науковцям, історико-краєзнавцям, народознавцям, працівникам культури, учителям, учням, так і широкому колу читачів, насамперед тим, хто займається поглибленим вивченням історії та сьогодення рідного краю.
Завважимо, що Іван Хланта не є першопрохідцем у цій царині. На Іршавщині написано книжки про села Сільце, Ільницю, Білки, Климовицю, Довге. Є наміри взятися за дослідження історії Броду, Загаття, Приборжавського. Як на мене, критерієм для майбутніх книжок має стати саме «Моє Копашново», бо то цілий пласт історії. Книжка містить основні дані з найдавніших часів по сучасність, інформацію про громадсько-політичний, соціальний та культурно-освітній рух, статті про побут, звичаї, календарну та сімейну обрядовість, мистецтво, церковне життя. Чимало місця відведено матеріалам про життя, творчість і діяльність окремих особистостей минулого і сучасного села. «Їх підбір, – наголошує у передньому слові Іван Хланта, – зроблено за певним принципом: мова йде про людей, які народилися в Копашнові і внесли вклад в його розбудову або віддали свій талант розвиткові освіти чи культури, духовності інших регіонів області, України чи за її межами; або про людей з інших регіонів чи областей, діяльність яких пов’язана з долею Копашнова. (Феодосій Злоцький, Микола Кушніренко, Петро Прилипко, Ганна Шпілька та інші)»
Іван Хланта дає можливість ближче ознайомитися з народнопоетичною творчістю, яка побутує в селі. А скільки див-таємниць розкривається у народних прикметах, підбірках прислів’їв і приказок, адже в них – досвід багатьох поколінь нашого народу в усьому його розмаїтті. Багато з них можна почути і в розмові сучасників: «Де є хліб і вода, там не є голода», «Кожний себе знає, як ся має», «Малі діти – мала жура, великі – велика жура», «На готовий хлібець знайдеться їдець», «Хто пізно ходить, сам собі шкодить», «Хто рано встає, тому Бог дає», «Води та біди доста», «Невістка – чужа тріска», «Як перейшов на ліки, то пропав навіки». «Баба з воза – спицям легше», «Село не без болота» та ін. Такі прислів’я і приказки можна почути і в нашому районі. Вони активізують і емоціонально забарвлюють мовний процес та є взірцем краси народного мистецтва слова.
– Книжка «Моє Копашново», – на думку Івана Хланти, – згуртовує односельчан в одну велику родину – під небом української духовності і культури, відкриє нам – нас. Видання поповнить українську скарбницю духовності, щоб ми знали свою землю та її мову, свій рід, його історію, місію і вагу у світовій цивілізації, щоб ми усвідомлювали, яким величезним і світлим багатством, створеним попередніми поколіннями, володіємо. А також продовжуємо далі творити духовні цінності во славу України, во славу прийдешніх поколінь.
Фольклорист Іван Хланта уже понад шістдесят літ збирає, описує, упорядковує народні коштовності і публікує їх в газетах, журналах і книгах. Ці духовні надбання, на його думку, єднають нас і з минулим нашого народу, його сьогоденням та майбуттям.
– У записах фольклору, –каже Іван Хланта, – відзначено його місцевий колорит. Матеріали подано так, як почув його з вуст односельців. Ведучи мову із талановитими носіями народної мудрості, серцем відчуваєш, який тут рясний діамантовий слід глибинного закарпатського фольклору, що зблискує міріадами унікальних коломийок, приказок, язичницьких заклинань, замовлень, обрядових дійств, християнських чеснот. У тих перлинах духовності, ніби у краплинах води, що виблискують на сонці, душа горянина, творена такою силою мікроатомів, без якої в жодному народі ніколи нічого не буває великого й міцного.
Як досвідчений літературознавець, І. Хланта упорядкував книжку за окремими розділами. Ґрунтовно написані – «Культура, освіта, духовність», «Матеріальна культура села Копашнова», «Народні звичаї та обряди». На розділі «Календарна обрядовість» слід зупинитися окремо. Тут вміщено матеріали «Звичаї, традиції, обряди в Копащнові», «Колядування», «Свята», «Водохреща», «Великий піст», «Заорювання, або перша оранка весною», «Вербна неділя», «Страсні пісні», «Страсний тиждень», «Великодня субота», «Великодні пісні» та інше.
Привертає увагу розділ «Духовно-інтелектуальна еліта Копашнова». Справа в тому, що село Копащново відоме далеко за межами Закарпаття не тільки народним літературно-мистецьким музеєм, але насамперед релігійним життям, яке дало християнському світові понад 140 священиків, кілька десятків сестер-монашок, чимало громадських і культурних діячів. Усі вони в рідному селі виховані в глибокій вірі, пізнали перші поняття любові до Господа, свого народу, до побожності, до предковічних традицій нашої Православної Церкви. Ці ідеали супроводжують їх через усе життя. Вони чітко усвідомлюють, що бути священиком означає жертвувати собою і своїми бажаннями, своє життя, роботу і весь свій час присвятити іншому.
Один із них, Михаїл Гангур, служить у с. Малий Раковець. Жителі села кажуть, що він сумлінно ставиться до обов’язків священослужителя. У своїх проповідях переконливо подає роздуми про духовне удосконалення особистості. У доступній формі, зрозумілою мовою, ілюструючи прикладами із Біблії, життя святих і земних людей виховує у парафіян моральні, християнські чесноти.
Окремий розділ присвячено тим, хто із відомих людей народився у Копашнові. Вони присвятили своє життя на славу нашої рідної батьківщини. Якщо пройти стежками їхнього життя, то сповнюєшся особливої пошани і поваги, бо це справжній життєвий подвиг і приклад для наслідування наступним поколінням.
У книжці багато світлин. Вони допомагають відтворити загальний вигляд садиб, інтер’єр будівель, так би мовити, предметний зміст життя копашнівців.
Сподіваємося, що книжка І. Хланти не залишить читача байдужим, спонукатиме глибше пізнавати життя предків, залучати до подальшої пошукової роботи справжніх патріотів.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар