Версія для друку Версія для друку

Майдан. Революція Гідності

Наша розмова із учасником тих подій, першим сотником Закарпатської сотні Михайлом Мочаном.
– На які періоди можете поділити події Революції Гідності?
– Для мене, як для активного учасника тих подій, їх можна поділити на чотири етапи. Перший – це підготовка до усунення тодішньої влади. Другий – події в м. Іршава. Третій та четвертий – події в Києві та Ужгороді.
Ще до подій, які сталися на Майдані з побиттям студентів, ми докладали максимум зусиль, щоб показати, що влада Януковича є антиукраїнською, злодійкуватою та «зеківсько-барижною». Свідченням цього було те, що тодішня влада була аморальною до народу, вони займалися привласненням чужого бізнесу, розпродажем землі та привласненням майна, вели себе так як би прийшли назавжди. Прикладом цього може бути: спроба закриття школи-інтернату в с. Ільниця, забрати лісові угіддя у с. Чорний Потік, намагання знищити туристичну галузь у Рахові, руйнуючи природу та завдаючи великих збитків населеним пунктам Кобилецька Поляна та Косівська Поляна, побиттям дітей депутатом-комуністом у м. Виноградів, а також в акції протесту в Києві проти передачі Кримської землі під військову базу Росії (так звані «Харківські угоди»), акції протесту проти мовного закону Ківалова-Колісніченка та багато іншого.
– Якими були Ваші дії після побиття студентів?
– Після побиття на Майдані студентів, коли обурилася вся Україна, ми вирішили провести віче на площі Народній у м. Іршава. Але так як нас зібралося не більше п’ятнадцять протестувальників, інші боялися навіть підійти, мотивуючи, що будуть покарані в той чи інший спосіб. Тому ми вирішили, що «змії потрібно відрубати голову, щоб її знищити». Було прийнято рішення їхати на Київ. 4-го грудня 2013 року в кількості дванадцять чоловік ми виїхали, після того, як ми пройшли міліцейський пост в Нижніх Воротах, я запитав у своїх побратимів: – якщо хтось боїться, то може не їхати, та ніхто навіть не моргнув, всі хотіли їхати до Києва, бо знали заради чого їдуть.
Коли ми приїхали в Київ, то відразу направились до КМДА, де на той час вже був штаб опору. Далеко не так було страшно, як подавалося ЗМІ. Потім були чергування на барикадах, акції протесту біля МВД, ГПУ, Збройних сил України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів. Ми вимагали покарати тих нелюдів, які познущалися з молоді на Майдані.
Мені довелося керувати свободівцями на акціях протесту, що з часом переросло в Сотню Майдана, де я і став першим сотником Майдана Закарпатської Сотні. Доводилося ходити до штабу Майдана, де керував нинішній спікер парламенту Андрій Парубій. Розроблялись плани тримання барикад та протидії тодішнім силовикам.
– Ви лише діяли в Києві чи й на Закарпатті?
– Звичайно, ми активно діяли в Києві, але періодично через два-три дні їздили на Закарпаття, де приймали участь у віче та акціях протесту.
Мета поїздок на Закарпаття була такою: зробити так, щоб наш закарпатський «Беркут» та Внутрішні війська були перекинуті з Києва додому, тому що там було велике скупчення силовиків, які загрожували розгону Майдану.
– Що вам найбільш запам’яталось та що вразило за період Майдану?
– Мені найбільше запам’яталось те, коли ми організовано пішли на Бессарабську площу, де стояв пам’ятник Леніну, та його повалили, з того часу й розпочався так званий «ленінопад» та декомунізація.
Також мені запам’яталися барикади на вулиці Лютеранській, де ми попали в оточення «Беркуту» та Внутрішніх військ, тоді я побачив вперше дуже сильно побитих побратимів та кривавий розгін.
А ще ніколи не забуду, як мені довелося зустрітися із своїм рідним братом, який на той час служив у міліції та був направлений у Київ. Ми з ним зпобачилися на площі Європейській біля пам’ятника В. Чорновола, він був у міліцейському захисному спорядженні, а я з биткою та саморобним бронежилетом і майданівськими стрічками, ми, зустрівшись обнялися, як браття, але до нас підбіг «старший мент» і злісно попередив, мовляв, що якщо хтось із ЗМІ побачить, що ми обнялися, то будуть казати що міліція переходить на бік Майдану або симпатизує йому. Я з побратимами ще приносив їм сигарети та воду, бо вони не мали змоги того придбати.
– А на Закарпатті тоді яка ваша участь?
– Була вказівка з Майдану, щоб протестувальники взяли під контроль Закарпатську обласну адміністрацію та раду. Вже всі ради та адміністрації Західної України були під контролем народу, лише Закарпатська була з чиновниками Януковича. Тоді на Віче біля обласної ради ми змоглися лише на «наметове містечко» з барикадами, тому що наш закарпатський народ не був активний і в нас не було можливості захопити силоміць установи. Тоді штабом опору було назначено мене комендантом ужгородського Майдану. Я був шокований, м’яко кажучи, коли зі мною «спілкувалися» міліціонери та СБУ , де мені погрожували «впаяти» 17 років ув’язнення за багатьма статтями, якщо зостанеться старий режим.
Потім було захоплення Іршавської районної ради та адміністрації, де їхнє керівництво під тиском протестувальників написали заяви на звільнення, ліквідацію штабу Партії Регіонів, захоплення обласної ради та адміністрації, де я продовжував бути комендантом.
Розстріл Майдана в Києві, де в мене загинуло 19 побратимів-свободівців і близько 230 було поранених.
Ось так коротко можна охарактеризувати свої дії на Майдані та участь в Революції Гідності.
– Зараз досить часто можна почути, що події Майдану нічого не змінили, а навпаки погіршили становище держави. Як ви вважаєте, це так?
– Події на Майдані надзвичайно сильно змінили думку та світогляд народу України, що вони є українцями та патріотами своєї землі. Ми посіяли зерно, яке мало б вирости і показати, що на цій землі є народ, який вартує своїх предків, які боролися за своє існування. Майдан повинен був бути переломним періодом між радянським минулим та українським майбутнім. І як показує історія, за свою Незалежність потрібно боротися, тому що вона ніколи не дарується та не буває без жертв та крові. Я дуже радий, що був причетний до цих подій, тому що вони є історичними, і ми творили та були причетні до цього «шматочка» історії.
Шкода, що після того, як було вбито 19 свободівців та багато поранених, і поки ми хоронили та «зализували рани», народ на демократичних виборах обрав собі нову владу. Хотілось би нагадати, що на Майдані проголошувалися дуже правильні гасла та далеко не такий спосіб господарювання, а також політика зовнішня та внутрішня. Шкодую про вибір народу, адже дуже добре потрібно думати, коли стоїш біля урни на виборах, щоб потім непродуманий вибір не змивати кров’ю.

Розмову вів Василь Шкіря.

Ваш отзыв

Ваш коментар