Версія для друку Версія для друку

Продовжувач самобутнього закарпатського живопису

Коли відомий скульптор, графік, живописець, академік Михайло Белень навідується в Іршаву, то обов’язково прагне зустрітися із своїм другом Степаном Ляхом, з яким свого часу навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. За чашкою кави подовгу згадують навчання, друзів та вчителів Ернеста Контратовича, Олександра Петкі, Федора Манайла, Володимира Микиту, які були продовжувачами основоположників закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая.
Степанові Ляху доводилося навчатися в післявоєнний період, коли важко навіть було добратися до обласного центру. Не було не лише транспорту, але й грошей. Було що хіба бажання здобувати освіту. Хоча мати Юлія Андріївна казала, що художник – то не професія, із неї не проживеш. Правда, батько Петро Степанович був іншої думки, бо й сам був хорошим майстром. Міг виготовити вироби з дерева не гірші, ніж на меблевій фабриці. Його часто запрошували односільчани, щоб змайстрував щось для господарства. І він ніколи нікому не відмовляв. Бог нагородив його не лише талантом, а й міцним здоров’ям – торік йому виповнилося 95 літ.
Настільною книгою в Ляхів була Біблія та молитовні пісні. У сім’ї молилися усі. Бабуся казала, що вся надія на Бога. Цього вчила своїх дітей і онуків.
У сім’ї Петра Степановича і Юлії Андріївни народилося четверо дітей: три сини і донечка. Степан народився 22 січня 1948 року в День Соборності України. Любов до пензля у нього проявилася змалку. Малював залюбки, мріяв стати живописцем. Рідний куточок природи присілок Левош – не лише острівець дитинства, а цілий материк його життя. Він радів сонячному ранку, сходу сонця, подиху вітру, зелен-травам. Він щомиті відкривав для себе книги природи. Його пильні очі затягувались втіхою, спостерігаючи, як крізь ранковий туман вимальовувалися обриси гір. Їх чарівна велич манила малого Степана. Він постійно всією душею відчував поезію гір, їх красу, яка наповнювала його силою і створювала йому гарний настрій. Спостерігаючи за всім цим, мріяв стати живописцем. І мрія допитливого юнака з гірського села Імстичова збулася: він вступив на навчання в училище вивчати малярське ремесло.
– У ті часи бути художником було престижно, – каже Степан Лях. – Майстри пензля часто влаштовували у містах і селах виставки, про них писали газети і журнали, їх показували по телевізору.
Після закінчення училища С. Ляха запросили працювати в м. Хуст в комбінаті громадського харчування. Там доля звела його з художником Василем Грабарем, який з часом допоміг йому працевлаштуватися поблизу рідної домівки – в Приборжавському сувенірному цеху. Тут доля звела з відомим уже майстром пензля Іваном Ісаком. Тоді й зародилася ідея створити районне об’єднання художників та майстрів народної творчості «Колорит Боржави», членом якого Степан Петрович залишається і дотепер. Він з повагою згадує перших членів творчого об’єднання – Василя Філеша, Євгена Максима, Василя Ловску, Андрія Синетаря, Михайла Лесьо, Михайла Понзеля, Василя Пинзеника. Вони організовували в мальовничих куточках краю пленери і виставки.
С. Лях брав активну участь у районних, обласних і всеукраїнських виставках, має нагороди. Привертають увагу його роботи «Березневий сніг», «Старий млин», «Бабина хата», «Потепліло», «Старий виноградник» та ін.
- Філософія творчості Степана Ляха, – каже художник Василь Ловска,– є експресивною як за побудовою композиції твору, так і кольоровим вирішенням і відзначається складністю кольорової гами. Гра певних площин нагадує певні фігури людей, що є здебільшого змістом твору, який дає глядачеві можливість домислювати, дофантазовувати.
Як талановита творча особистість у своїй роботі С. Лях створював неповторний художній образ, пропускаючи через своє «Я», свій характер, темперамент, світосприйняття. У його роботах відчувається органічне поєднання виваженого реалізму художника з логічно продуманими елементами зображення, високої культури пластичного моделювання та інтуїтивного відчуття міри в застосуванні засобів виразності. В останні роки тематика робіт відзначається різноманітністю. Але переважають філософські картини, яким притаманний символічний зміст. Степан Лях залишається продовжувачем самобутнього закарпатського живопису, де поєднуються риси модернізму та реалістичного колориту, новизна і традиція.
Головними напрямками у творчості Степана Ляха є людяність, християнська мораль, які несуть добро, повагу та велику духовну наснагу. Він уже давно злився з культурним надбанням свого народу. Це допомагає йому бачити, пережити, переосмислити і передати в образотворчій мові тривоги й радощі своїх сучасників та своєї епохи.
А ще ми знаємо Степана Ляха як палкого прихильника Народного Руху України. Він у числі перших у районі вступив у його ряди, брав активну участь в проведенні масових заходів, під час яких проявляв високу національну свідомість та організованість. Як художник, Степан Лях малював плакати, допомагав у випуску стінгазети, а також власноруч писав Звернення 22 січня 1990 року до жителів Іршавщини. Майже десять років очолював районну організацію НРУ,
– 22 січня 1990 року Україна вперше відкрито святкувала День Соборності всіх своїх земель, – каже Степан Лях. – Наш Провід звернувся до жителів району провести 20 січня урочистості, присвячені цій знаменній даті. А саме: прикрашати свої будинки синьо-жовтими прапорами. Закінчувалося звернення словами: «Хай живе Соборна українська держава! Слава Україні – героям слава!».
Степан Лях мав можливість зустрічатися в м. Іршава із В’ячеславом Чорноволом, Степаном Хмарою, Михайлом Джандою, Павлом Чучкою, із якими вів мову про роботу рухівців району, проблеми, які доводиться долати. Гості з Києва і Ужгорода з приємністю слухали про те, що районна організація на високому рівні проводить просвітницько-пропагандистську роботу з піднесення національної свідомості в широких верствах населення. Зокрема, реєстрували бажаючих жителів району громадянами УНР.
– Такі акції, – розповідає С. Лях, – піднімали рівень національної самосвідомості людей. Посвідчення люди брали охоче, бо знали, що громадянство УНР стосується і Закарпаття, яке як складова частина Західно-Української Народної Республіки чином Злуки від 22 січня 1919 року увійшло до складу Великої України.
… Тепер про ті часи залишилися тільки спогади. Степан Петрович із дружиною проживають у районному центрі. Не полишають дотепер реалізовувати в своєму приватному кіоску газети і журнали. На видному місці в нього районний часопис «Нове життя».
– Я не тільки сам читаю, а й пропоную іншим, – щиро усміхається С. Лях. – Наразі це найбільш затребувана новинка.
А у вихідні він обов’язково навідається в рідне Імстичово. Рідна земля додає йому сили і наснаги.

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*