Версія для друку Версія для друку

Потушняк у моєму житті

Федір Потушняк – знаковий письменник Закарпаття. Недаремно його іменем названо одну з найпрестижніших літературних премій краю. Свого часу її були удостоєні Іван Чендей, Дмитро Кремінь, Степан Жупанин, Василь Густі, Галина Малик, Юрій Мейгеш, Петро Мідянка, Мирослав Дочинець. Юрій Керекеш. Премія присуджується літераторам за кращі твори у жанрах поезії, прози, драматургії, літератури для дітей, літературної критики і літературознавства, за роман, повість, збірку творів, п’єсу.
Моя доля склалася так, що я повсякчас дотикався до творчості відомого українського письменника Федора Потушняка. Роман «Повінь» придбав, ще навчаючись у Загатській середній школі, за гроші, вилучені за продаж слив. То були часи, коли у кожному селі у крамниці був відділ «Книги», де можна було купити твори закарпатських письменників. Радів з того, що Федір Михайлович – мій земляк, народився у гірському селі Осій. А згодом, вже працюючи кореспондентом газети «Нове життя», редактор Іван Печора відрядив мене на творчий вечір із нагоди відзначення 80-річчя з дня народження письменника. Там зустрівся із відомими письменниками краю Володимиром Ладижцем, Василем Вовчком, Василем Коханом, Петром Скунцем, Василем Попом. На свято завітали також осійчани поет Іван Петровцій і народний артист України Іван Попович. Багато гарних слів було сказано про Федора Потушняка, виконувалися його вірші і пісні… А вже до 100-річчя письменника було все зроблено для того, щоб увіковічнити його пам’ять в Осійській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, де свого часу він навчався, — було відкрито меморіальну дошку і музей Федора Потушняка, який увійшов у історію рідного краю та України як видатний культурно-освітній діяч, вчений, історик, фольклорист, філософ, журналіст, викладач, доцент вищої школи, письменник-прозаїк, поет та драматург.
У самого Федора Потушняка доля була не проста. До свого 50-річчя він не дожив. Складна обстановка на роботі, надумані політичні звинувачення недругів, різні чутки, які поширювали заздрісники, надломили його здоров’я, і серце не витримало… Останнім його проханням до лікарів було: «Збережіть мені життя. Мені так багато ще зробити».
Тривалий час районну організацію «Просвіта» очолював брат письменника, заслужений учитель України Петро Потушняк. Зайшовши у редакцію газети, міг годинами розповідати про Федора Михайловича. Зокрема, саме з його вуст я вперше почув, що перші свої книги «Далекі вогні» (1934), «Таємничі вечори» (1938) він видав у видавництві «Гланц» в Іршаві. А коли прийшов в Ужгород, в університет, не знав жодної іноземної мови. Однак, щоб успішно займатися наукою, самотужки вивчав німецьку, французьку, англійську, італійську, латинську, угорську, чеську мови. Крім того, Ф. Потушняк захоплювався творчістю Т. Шевченка, Івана Франка, О. Олеся, Євгена Маланюка, О. Теліги, У. Самчука, І. Ірлявського, М. Коцюбинського, І. Карпенка-Карого. Це, безумовно, позитивно впливало на формування Ф. Потушняка як письменника і вченого. За радянських часів його вперто не визнавали. Загострення щодо його творчості були ідеологічного характеру. Зокрема, на кшталт «…вірші позначені впливом імпресіонізму». А цього, звісно, при комуністичному режимі було досить, щоб винести присуд поезії Ф. Потушняка як непотребу.
Та не всі були такої думки. Володимир Фединишинець писав: «Потушняк був великим поетом… Його поезії вражають сучасного читача високою культурою мислення, витонченістю емоції, віртуозністю асоціативного образу».
Уже за часів незалежності України побачила світ книжка Федора Потушняка «Мій сад», яка доносить до читача-сучасника й призабуту поетичну спадщину автора, уперше виносить на читацький загал його драматургію. До речі, передмову до книжки написав лауреат обласної премії імені Федора Потушняка, відомий літературознавець Дмитро Федака з Ужгорода. Він переконаний (так пише в передньому слові), що поетичний світ Федора Потушняка надає чимало своєрідних барв і відтінків не тільки літературному процесові Закарпаття, дорадянського і радянського, а й усій українській літературі. Із цим важко не погодитися. Бо красне письменство краю воістино у своїх кращих виявах ніколи не залишалося провінційним літературним явищем, а стрімко і впевнено крокує широкими просторами загальноукраїнської національної та світової літератури.
Варто зазначити, що художні набутки Федора Потушняка позначені синтезом народної міфології, вірувань та звичаєвості. У його творах багато прикмет та повір’їв, у які вірять селяни. Моє дитинство теж проходило у ті часи, коли в селі мало в кого був телевізор, люди жили народними традиціями. Батьки привчали своїх діточок: не можна класти ніж догори лезом, бо буде сварка; якщо в русальну п’ятницю до хати з городу занести якесь зілля, всяка нечисть буде повзти до хати.
Як на мене, є невідомі сили природи, які передвіщають нам те, що має відбутися. Схоже на гороскоп. Пригадаймо, в житті було чимало таких випадків, коли людина не встигла на літак, який через кілька хвилин розбився. А в Загатті, моєму рідному селі, у хаті з стіни впав портрет чоловіка, який працював на Полтавщині. Уже ввечері дружина отримала телеграму, що він помер. І це правда. Якщо мене вранці перейде чорна кішка, обов’язково щось трапиться протягом дня. Одного разу я добирався до Ужгорода на трьох видах транспорту. Спочатку таксі, потім автобусом, зрештою, — лімузином. І все на ходу виходило з ладу.
Наука дотепер не дослідила, що це. А повір’я та прикмети переслідують нас усе життя. Нам, себто кожному, треба навчитися аналізувати їх, себто, як тепер модно казати, — моніторити. Тоді кожен на собі відчує їх значимість. Це я передав у казці-фентезі «Чорна кішка з червоною пов’язкою і порожнім відром», де багато історій взято із життя.
Досліджуючи творчість Федора Потушняка, вкотре переконуєшся: найбільша частина його статей неоднозначного змісту, насамперед про народні вірування, міфологію і демонологію. А, отже, він увірував у те, про що писав. Особливо багато в нього розповідей про осійських босоркань, про які й дотепер говорять у селах Закарпаття. Відьма вміє відбирати молоко від корів, яйця – в домашньої птиці, накликати стихійні лиха, перетворювати людей на вовкулаків, псувати продукти харчування. Відьма знається з нечистим, володіє надприродною силою.
Я неодноразово повертався до творчості Федора Потушняка, однак ніде не зустрічав, щоб він захоплювався Миколою Гоголем. Але є у них чимало спільного. Нечиста сила, демони, відьми, чорти… Уже самі назви творів багато про що говорять: новаторська повість «Смерть положила мені руку на плече» і великий за обсягом роман «Боротьба з демоном». Високо поціновував творчість Ф. Потушняка метр української прози Петро Панч. «Його новели вирізняються психологічним заглибленням, вони часто сюжетні, з думкою. І скрізь лаконічність, прекрасна мова…» У романі «Повінь» читач знайде глибоке знання побуту, прекрасні пейзажі Закарпаття, звичаї і прагнення людей.
У Федора Потушняка є чому повчитися. Дмитро Федака пише, що Потушняк – прозаїк, поєднав традиційне реалістичне письмо з письмом новітнім, що, як писав у статті «Про сучасну літературу» (1943), відкриває «непередбачені, далеко заховані духовні можливості людини… дає нове поле творчості, ведучи до далеких перспектив, в яких отражається людський дух». Герої його творів проявляють справжній народний характер – вони відважні і розумні, дотепні й веселі, кмітливі й розсудливі. Ф. Потушняк вміло використовував скарби фольклору – пісні, приказки, прислів’я, він був гранично точний в описах тогочасних історичних реалій — звичаїв, побуту і вірувань. Напевне, саме він надихнув мене написати ще одну повість-фентезі «Шаркань», яка торік побачила світ в ужгородському видавництві «Карпати». Тут поєднується дійсність, реальність і сьогодення з казковістю. Саме це й робить сюжет цікавим, змушує маленького читача задумуватися над сенсом життя.
І ще. Федір Потушняк завжди вибудовував позитивні образи. І це зрозуміло чому: вони є носіями кращих моральних цінностей і добрими порадниками. Така філософія життя. Цього вчив нас великий Майстер слова Федір Потушняк.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар