Версія для друку Версія для друку

Несвяткові роздуми

Хто б там що не казав, але пасічницький сезон 2017 року таки особливий. Закінчився він з великими надіями на позитивні зміни пасічників п’яти районів нашої області, які пов’язуються зі створенням нової обласної спілки «Срібний край».
Свої власні проблеми переважна більшість пасічників уже давно розв’язує самостійно, не покладаючись при цьому на громадські організації чи державні установи. На жаль, у нас дуже часто громадські організації створюють, як комерційні проекти. І пасічницькі – не виняток. Тому немає вагомих причин, за якими вони мали б відстоювати інтереси пасічників. Хотілося б, звичайно, відчути їхню турботу про бджільництво, можливо, навіть паралельно з їхніми комерційними інтересами.
Спілка пасічників однозначно потрібна для бджільництва Закарпаття. Бо хто, наприклад, буде відстоювати наші інтереси на державному рівні? То як донести до влади наші вимоги і потреби? Тільки через спілку. Це ж нормальна, я б сказав, світова практика. Інша справа, що ні закарпатська, ні всеукраїнська спілки, ні братство пасічників цим не займаються. Ото й виживаємо, хто і як може. Але, можливо, проблема полягає ще і в тому, що ми роз’єднані. Он у благополучній Європі навіть фермери свої права активно відстоюють у тамтешніх столицях: трактори приганяють у міста, продукцію свою привозять… Могли б і ми привезти зо два десятка бджолосімей під урядові будівлі аж під Верховну Раду чи Кабмін. А не захочуть чиновники і нардепи нас почути, то роздражнити бджіл і випустити. Може, так швидше б дійшло, аніж звернення керівництва спілки.
У більшості пасічників чомусь немає довіри до наших пасічницьких громадських організацій. Можливо, тому, що замість відстоювання прав пасічників перед владою і підтримки бджолярства в районі, області, Україні (в тому числі і таких дрібних пасічників, які мають п’ять, десять сімей), ці структури абсолютно не цікавляться проблемами самого пасічництва. Там, де створені такі товариства, не опікуються проблемами місцевих пасічників, не проводяться навчання і фахівців не запрошують. Ось це була б реальна допомога.
А насправді не потрібно нічого вигадувати. Не ми перші переживаємо такі проблеми: європейські пасічники вже пройшли цей шлях. І ми його здолаємо. Щоправда, швидше і легше це відбудеться, якщо будуть прийняті відповідні закони. Ось, наприклад, у Євросоюзі весь урожай фермерів страхується. А страхова компанія в обов’язковому порядку обумовлює в угоді вимогу до фермера: усіляко сприяти підвищенню свого врожаю. Там і про запилення йдеться… Якщо ж скупий фермер надумає зекономити на договорі про запилення, то йому ніхто і гроша ламаного не виплатить. Хай би в нього й врожай весь загинув. Я розумію, що нам про це можна тільки й мріяти, але саме лобіюванням ось таких законодавчих норм і має займатися спілка пасічників. Бо більше ніхто наших інтересів не відстоюватиме.
Нині сподіватись на чиюсь допомогу не варто, а потрібно просто займатися бджолами на своїй пасіці. Садити де тільки можна медоноси, щоб цвіли акації і липи уздовж доріг і непотрібно буде чекати якогось розумного плану розвитку бджільництва. Скільки тих планів було? А сенсу ніякого. А в тих спілках київських лише «драчки» та балаканина. Все їм влади мало.

Юрій Саморига,
пасічник

Ваш отзыв

Ваш коментар