Версія для друку Версія для друку

Живий узор єднання Сходу і Заходу України

Цієї осені «Нове життя» знайомило своїх читачів із надзвичайно цікавою та оригінальною, а для закарпатського регіону тим більше, виставкою автентичного народного жіночого костюма із Луганщини. Проходила ця атракція у районному музеї БДТ, а організували, її окрім директора Андрія Світлинця, координатор благодійної мандрівної виставки «Евакуйована колекція», боєць добровольчого батальйону «Айдар» Микола Павлюченко» та радник голови районної ради Михайло Менчук.
У ці різдвяні дні недавня знакова подія культурно-мистецького нашого життя несподівано для загалу отримала продовження. На Іршавщину «колядувати» приїхала невелика делегація східняків із міста Старобільська Луганської області. За Програмою національних обмінів за фінансування ЄС та Національного фонду підтримки демократії (США) діє громадська організація «Воля», яка сприяла приїзду луганських старшокласників -- юних журналістів Владислава Сергієнка, Юлії Сироватко, Тетяни Войтенко і Наталії Григоренко у супроводі голови правління громадської організації Наталії Пономарьової та юриста цього об’єднання Володимира Григоренка. Свят-вечір наші гості вже зустрічали на Іршавщині у затишній та урочистій господі директора районної станції юних туристів Івана Терпая у його рідній Греблі. Як дітям, так і дорослим делегації українських патріотів Донбасу вперше наживо довелося почути збережені предками впродовж століть і щороку відтворюваними їх нащадками у ці величні для християн східного обряду дні слова колядок та віншувань.
Неповторний колорит виконання, інтерпретації мелодики із знайомими словами поширених і навіть загальновідомих по Україні текстів колядок відкрило перед східними «колядниками» те різноманіття дохристиянських і християнських вірувань, яке уже впродовж століть витворило певну культуру, у якій жива душа народу. Наскільки вона багата і колоритна, можемо судити навіть ми, кому це невдивовижу, супроводжуючи гостей селами району. Бетлегеми, вертепи, звіздарів нехай і не так часто як хотілося б, але у іршавських селах на Різдво та на Старий Новий рік можна таки зустріти, дійові особи у яких: від дошкільнят – до юнаків. Слід по-особливому відзначити, що у ці святочні дні луганські побратими, так уже складалося їх перебування, відвідували храми у Греблі, Вільхівці, Лисичові і Приборжавському. Живі враження від всенощного бдіння, служб зафіксовані у фотографіях та на селфі у греко-католицьких церквах, монастирі «Джублик» та православних храмах – сучасне поєднання техніки із своєрідними фресками «намальованими» церковними пісноспівами, які неодмінно збережуться на все життя, особливо у юних його носіїв. Із осердя району, яким по суті можна вважати Греблю, старобільчани поїхали минулого понеділка у Лисичово. Тут найперше гостинно їх зустріли сільський голова Ярослав Пальок та працівниці місцевого будинку культури і бібліотеки Марія Коваль, Марина Продан, Марія Русин і Ганна Стецько. Вони не тільки розповіли про історію села, його людей, ментальну своєрідність верховинців, але й наочно продемонстрували дбайливо збережені у сільському музеї зразки одягу. предметів побуту, знаряддя праці. Цілком спонтанним і від того абсолютно щирим став обмін думками про узори, орнаментальну своєрідність та наявність однакових елементів-символів у вишивках, коли Наталія Пономарьова розгорнула і привезений із далекого Старобільська не менш аніж сторічної давності рушник.

Від сільського будинку культури гості із Донбасу попрямували на різдвяну службу у Свято-Михайлівський православний храм. По її завершенні о. Михайло Бучмей помолився окремо із гостями за мир в Україні. Як дорослі, так і підлітки були щиро вражені велелюддям у церкві та на подвір’ї храму, а також прадавньою традицією лисичан, коли тут у дворі перед громадою гурти пастирів демонструють своє мистецтво співу, ритміки, майстерності побудови вертепу, одягу.
В Лисичові говорять, що гріх перед Богом побувати в селі і не відвідати унікальну не те, що для України, а навіть для Європи кузню-гамору на воді, де своєрідним гідом для них був «господар» цього музейного комплексу Віктор Петровцій.
Мікроавтобус із старобільчанами проводжали із Верховини у долину щиросердечні лисичани та недалекі в часі сутінки, що їх провадила затягнута мрякою, і через те, мабуть, сердита на негоду полонина Кук, яка звикла такої різдвяно-зимової пори яскраво іскритися білосніжною шапкою.
Попри недалекі сутінки, супроводжуючий делегацію Андрій Світлинець встиг ще провести з гостями екскурсію у Довжанському замку-палаці графів Телекі.
Не менш насиченим інформаційно та змістовно став минулий понеділок.
У читальному залі районної бібліотеки делегація із Старобільська провела зустріч із її працівниками, читачами та представниками інтелігенції районного центру. Наталія Пономарьова розлого розповіла про роботу громадської організації «Воля», її участь у боротьбі із все ще наявними проявами колабораціонізму на Сході України, про те, як єднаються справжні патріоти, про життя у прифронтовому місті. Наталія Пономарьова вручила начальнику відділу культури і туризму РДА Олені Ісак два фотоальбоми із увіковіченними історіями полеглих героїв України для бібліотеки. Олена Василівна відповідно піднесла подарунок гостям, та розповіла про те яку частку у їх роботі займає частка патріотичного спрямування. Старобільчанка запросила іршавчан відвідати Схід України.
Юрист цієї громадської організації Володимир Григоренко свій виступ побудував як на особистій участі у бойових діях, так і на відтворенні картини тимчасового захоплення сепаратистами влади у Старобільську зрадниками України та «зеленими» чоловічками і відвоюванні справжніми громадянами суверенітету території. А ще Володимир Григоренко розповів про традиції утвердження українського духу на східних землях України. Не без гордості зауважив на тому, що він із родиною живе на одній вулиці, буквально за сто п’ятдесят метрів від хати, де мешкав відомий український дисидент за радянського часуІван Світличний.
Наступним етапом стала поїздка у Приборжавське. Тут у місцевому православному Свято-Покровському храмі о. Олександр Ряшко разом із прихожанами, окрім проведеної Божої служби, поколядували із гостями та подарував кожному іконки-обереги. Далі у часі і просторі делегація перемістилася до Приборжавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Гостинна приємна зустріч із директором Марією Гринюк та директором школи мистецтв Наталією Менчук плавно перейшла перегляд сценічного вертепного дійства у виконанні учнів цих закладів у художній постановці викладача Ольги Кукла.
Якось хтось із гостей на початку перебування в районі обмовився про те, що у нас не відчувається атмосфера тієї неоголошеної війни, яка йде на Сході України. Можливо, що у їх словах чи сприйнятті атмосфери є певна частка істини.
Однак хіба воно справді так?
Ні!
Серед аудиторії, з якою зустрічалися луганчани в бібліотеці, був ветеран АТО, працівник відділу культури і туризму РДА Олександр Дурда.
До того, наші гості відвідали у Заріччі родину нагородженого посмертно орденом «За мужність» айдарівця Юрія Короля, який героїчно загинув під Старобільськом. У Приборжавській школі не могли не побувати у меморіальному класі уродженця села Мирослава Мисли.
У далеку дорогу на батьківщину учні Приборжавської дитячої школи мистецтв кожному із старобільчан подарували обереги – ляльки-мотанки, виготовлені під керівництвом художниці Антоніни Дурда, матері Олександра Дурди.
Такі поїздки, віриться, що делегація із Іршавського району побуває цього року в Старобільську, як святочні узори на живому широкому полотні земель України.
«В цих вишивках є доля України
Яка дала життя синам своїм,
Щоби вони у боротьбі за неї
Священний не забули оберіг»
Цей куплет взято із буклета «Виставка «Евакуйована колекція» традиційний народний одяг Слобожанщини». Він навіяв певні думки що ті узори на старовинних вишивках – закодована генетична пам'ять предків, а її організатори – живі сучасні носії. І допоки вони, та такі як Наталія Пономарьова, Володимир Григоренко та їх вихованці та наші земляки суголосні їм духом, до тих пір непереможний є народ України. Володимир Григоренко виступаючи, по-особливому настійливо наголошував, що нам потрібна перемога, а не мир. Саме перемога рівна самоідентифікації нашого народу.
Михайло ІСАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар