Версія для друку Версія для друку

Незвичайні історії про звичайних лікарів

Незвичайні історії із практики іршавських лікарів записав письменник Михайло Ломага з Броду. Коли їх назбиралось десятки, вирішив видати окремою книжкою. Тут ви зустрінете знайомі імена людей, які роками стояли на варті нашого здоров’я. Це колишній головний лікар району Станіслав Голопатюк, лікар-травматолог Іван Ламбрух, терапевт Михайло Данканич, акушер-гінеколог Ніна Голопатюк, фтизіатр Марія Воробок, лікарі-невропатологи Василь Горват та Богдан Булеза, ЛОР-лікар Володимир Ізай, сімейні лікарі Михайло Мельник, Іван Фельцан, Василь Дочинець, Петро Осійський та інші.
А про акушера-гінеколога Петра Янтолика можна написати роман. Посудіть самі: закінчуючи середню школу, він почув, що сусідку виписали з лікарні помирати вдома, бо у неї рак шлунку у занедбаному стані. Але хвора вижила. Ще жила багато років. Коли він вже працював, то знайшов в архіві історію її хвороби. І дійсно – діагноз був поставлений – рак ІV стадії. Але то була лікарська помилка. І тоді Петро Петрович дав собі слово боротись за життя хворого до останнього подиху, не втрачаючи надії на порятунок.
У його практиці було чимало незвичайних історій. Ось одна з них. Працюючи головним лікарем Кам’янської дільничної лікарні, в палату занесли хворого із Кам’янського. Артеріальний тиск 270/170. Із таким хворим він ще не зустрічався. Традиційне медикаментозне лікування не допомагало. І він прийняв рішення зробити кровопускання. Кров була настільки густа, що ледве текла через товсту голку. Після цієї процедури тиск у хворого знизився, стан покращився. Через тиждень він виписався додому в хорошому стані.
Або ще такий випадок. Літньої ночі в Кам’янську лікарню привезли породіллю із с. Дунковиця. Викликати з району на допомогу гінекологів не вдалося. Вони були зайняті операцією. Довелося самому надавати допомогу, зробив забір крові. Хворій було перелито два з половиною літра крові. Мати шістьох дітей була врятована. І таких випадків по врятуванню хворих із пазурів смерті у Петра Петровича багато.
Взявся за цю тему Михайло Ломага неспроста. За фахом він – медик. Спочатку працював у с. Сільце, а згодом у рідному селі Броді, йому доводилося розраджувати не одну людину. Кілька років тому в мукачівському видавництві «Карпатська вежа» побачили світ його книжки «Ветерани медицини Іршавщини» і «За покликом серця», де на суд читача подано короткі історії про медицину і медичних працівників району, які десятиріччями піклуються про нас, а також «Сповідь», «Доля, пов’язана з Іршавою», «Кооператори Іршавщини», «Батьківський талісман», «Плакала хата», «Добра порада». Біль людської душі відчувається майже в кожній незвичайній історії.
«Мене найбільше радувало те, -- каже М.В. Ломага, -- коли пацієнти приходили з добрим словом і казали щире «спасибі». А не втрачав віру й порядність Михайло Ломага тому, що він усе життя сам служив прикладом для інших. Не спокушався на хабаря, жив чесно і добросовісно, як і подобає людині, яка давала клятву Гіппократа. До того ж він сам веде здоровий спосіб життя. Тому, певне, й не піддається старості, у свої вісімдесят літ почувається добре і бадьоро, продовжує працювати. Правда, не на основній роботі, якій віддав понад 40 років, а працює над словом. Він, крім оповідань, постійно дописує до районної газети «Нове життя», є громадським кореспондентом часопису. До речі, він – один з найстаріших сількорів районки. Йому вже за вісімдесят. Але дружбу з новинкою не полишає і дотепер. Постійно передплачує її, радить зробити це і своїм рідним, знайомим, сусідам, друзям. Часто буває в установах, зустрічається з трудовими колективами. Крім того всього, він – голова ветеранів села Брід.
У 1999 році Михайло Ломага видав свою першу книжку «Батьківський талісман». Про неї схвально відгукнувся письменник, лауреат всеукраїнської премії імені Лесі Українки Степан Жупанин.
– Хоча я вже давно на пенсії, – каже Михайло Васильович, – до мене дотепер звертаються люди зі своїми болями і тривогами. І кожного слід терпеливо вислухати, поговорити з ним про се, про те, надати не тільки медичну, а й моральну допомогу. Бо слово – теж діло. Воно часто інколи допомагає більше, ніж дорогі медикаменти. Ще Антуан де сент Екзюпері сказав: «Немає більшої радості у світі, ніж радість людського спілкування».
Мені завжди приємно спілкуватися із М.В. Ломагою. Це людина збагачена досвідом. Він давно вже дійшов висновку: кожен сам здатний керувати собою, впливати на ті чи інші життєві процеси. Михайло Васильович часто застерігає людей від пияцтва і паління, бо вони завдають організмові великої і непоправної шкоди – підривають здоров’я.
Саме у розмові з колегами Михайло Ломага наслухався безліч медичних дивацтв, чудових одужань, про які й вирішив розповісти широкому загалу. Хоча, каже він, дивацтва і є небажаними для наукового підходу, але прояви чудес роблять когось щасливим і зміцнюють віру. І таких незвичайних історій у житті лікарів траплялося чимало.
Василь ШКІРЯ,
член Національної спілки письменників України

Прокоментуй!

Ваш коментар

*