Версія для друку Версія для друку

«…ЗРОБИТИ ПОДАЧКИ НЕПОТРІБНИМИ»

Останніми роками їх побільшало. Неодноразово журналісти засобів масової інформації, особливо всеукраїнських телеканалів, проводили розслідування і виводили на чисту воду аферистів, які виконували роль інвалідів, калік на церковних папертях, людних перехрестях та в інших людних місцях. При цьому, ніхто із них ніколи не зміщував акцент на тому, щоб суспільство відступило від основного зі своїх фундаментальних принципів – співчуття і милосердя до немічних.
Однієї неділі по завершенні служби Божої духівник Приборжавського Свято-Серафимівського православного жіночого монастиря архімандрит Макарій звернув увагу вірників на розбіжність у їх підходах до подаяння милостині тим немічним і бідним, яких закарпатці здавна називають ковдошами, які інколи рясно устилають своїми тілами обочини обительської дороги. Сенс його послання зводився до того, що істинно віруючий християнин повинен подати милостиню згідно Божих заповідей потребуючому і прохаючому. А вже якщо із протягуючи руку насправді не є безпомічним і хворим,то вже нехай він же і несе перед Господом відповідальність за обман ближнього.
І ще така думка, висловлена колись чи не найбагатшою людиною планети. У книжці «Рокфеллер Джон. Банкир в ХХ веке. Мемуары» можемо прочитати:
«Мой последний год волледже был занят написанием дипломной работы по фабианскому социализму, ее название «Обнищние глазами фабианцев». В ней я указывал на то, что традиционный европейский подход к бедности был основан на христианской концепции покаяння за грехи подаянием милостыни. Акцент делался на преимущества, получаемые в загробной жизни дарителями, а не на выполнение социальных обязательств перед людьми, нуждающимися в этом. Фабианские социалисты под руководством Беатрис Уэбб и Сиднея Уэбба придержувались противоположной точки зрения. Они рассматривали обеспечение минимального уровня жизни для каждого, как фундаментальное право всех редан и неотъемлемую обязанность государства.
Концепции, выдвинутые Уэббами, другими фабианцами, создали основу для работ сэра Уильяма Бевериджа, который «…» стал одним из основних архитекторов идеи государства всеобщего благосостояния, которая начала завоевывать популярность в Британии в середине 1930-х годов».
Соціалізм із різним обличчям, окрім ровесників незалежності, українці пережили в кількох попередніх поколіннях. По-різному тоді держава і вирішувала проблему інвалідів, які є в будь-якому суспільстві внаслідок народження, захворювання чи травм, одержаних на виробництві, під час аварій або в інших нещасних випадках.
Капіталізм поки що не врегулював місце людей із особливими потребами у суспільних координатах. Попри загальні тенденції а ще явне відставання можливостей держави у задоволенні належних умов проживання таких громадян маємо красномовні приклади того, як ця категорія наших земляків веде гідне навіть здорових людей життя.
Мій земляк, на жаль, вже покійний, отримав важкі травми на будівництві. Здавалося, що його майбутнє зіскніє в інвалідному візку. Залікувавши рани, Петро освоїв кілька фахів, про які, скоріше за все, до того драматичного випадку у своєму житті і не думав. Він почав шевцювати, і односельці із задоволенням несли йому на ремонт взуття. Навряд чи хто доношує ще ті топанки, але припустимося думки, що чимало ґаздів ще й дотепер, тримаючи в руках косу, граблі, топір, згадують його добрим словом.
Відділ культури і туризму райдержадміністрації у тандемі із районним товариством інвалідів мають у своєму багажі співпраці давню і добру традицію – періодично проводити виставки творчих робіт в унісон із зустрічами із авторами, чиї фізичні можливості є обмеженими.
Минулого року обласне Товариство інвалідів Закарпаття видало цікавий і надзвичайно теплий, навіть, якщо можна про книгу так висловитися, по-домашньому затишний альбом «Творчість особливих людей Закарпаття». Чому по-домашньому? Та мабуть, тому, що більшість із авторів і героїв його нарисів творять переважно вдома. Така вже їх доля при злочинно низькій доступності нашого комунального житла та об’єктів соціальної інфраструктури людям із обмеженими фізичними можливостями. А ми всі із притаманною чи не кожному душевною лінню знаходимо майже щодня «серйозну» відгану, аби не навідатися до таких своїх знайомих, друзів, родичів. Тираж цього видання далеко не такий, на який заслуговує їх творчість. Проблема справді має багато аспектів і є багатовимірною. Так, як уже було згадано один раз чи двічі у районному будинку культури. Можемо на виставці ознайомитися із творчими роботами цієї категорії митців.
А от маємо на Іршавщині людину із цієї плеяди, з чиєю творчістю знайомимося практично щодня і в різних населених пунктах району. Це зведені за проектами архітектора Романа Остаповича Шаламаги будівлі: особняки, торгово-розважальні, туристичні комплекси, сакральні споруди та ін.
Нагла хвороба вибила зі звичного ритму життя архітектора Романа Шаламагу п’ятнадцять років тому. Несподівано він втратив ступню правої ноги. На операцію та лікування сім’я витратила тоді не лише всі заощадження, але й пізнала, що таке борги.

Ваш отзыв

Ваш коментар