Версія для друку Версія для друку

Романтик моря і майстер слова

перо

Тепер можна тільки здогадуватися звідки взялася у молодого хлопця з Арданова мрія про море, адже в селі й нормального потічка нема. Маленький Іван Садварій знайшов свою мрію у книгах, які читав залюбки. А найбільше любив ті, де описувалися далекі мандри морями та океанами, пригоди моряків. Доповнювалося це кінофільмами, побаченими у сільському клубі. Добре, що бібліотека й клуб були в одному приміщенні, яке знаходилося тільки через дорогу від батьківської хати. Іванко ріс, підростав, підростала і його мрія. Коли вже ходив до середньої ніколи в Доробратові твердо вирішив для себе - піде вчитися в Одеську «море ходку». Так і сталося. Він із першого разу став курсантом, вперше тоді ж побачив море.
Іван змалку був самостійним, бо так навчило його життя. До п’яти років зростав одинаком і майже без батька, бо його, як молоду людину, забрали на фронт угорські окупаційні власті. Закарпатці не хотіли воювати, при першій можливості здавались у полон, були й такі випадки, що під час атаки вони розстрілювали найбільш ненависних офіцерів та сержантів. Тому всіх русинів забирали з фронту і направляли у концтабори. Так було і з батьком Івана. Додому, худий, хворий і змарнілий, він повернувся тільки після війни. Родина почала поповнюватися молодшими братиками - Антоном, Василем, Михайлом, Павлом. Для кожного з них авторитетом, крім батьків, був старший брат. Бо він перший навчився грамоті, перший почав допомагати батькові – ковалеві, перший вибився в люди. Молодшим треба було тільки повторювати шлях брата.
Вийшовши із «мореходки», Іван Садварій був штурманом на малих і великих кораблях, побачив світ у всій його красі. Плавав у всіх океанах світу, бачив чимало країн, усі континенти, крім Антарктиди. Він не просто подорожував, а всмоктував усе побачене, як губка, згодом почав занотовувати побачене. Із тих коротких записів почали лягати на папір цікаві розповіді про далекі моря й землі. Приносив він їх у головну на той час одеську газету «Чорноморська комуна». Написане моряком охоче приймали до друку, просили нових розповідей.
Так почалася його дружба з пресою, яка переросла в справжню любов до слова, до журналістики. Подумав моряк тоді й про продовження освіти. Закінчив заочно Одеський університет.
Журналістика настільки захопила Івана Івановича, що він уже працював, як справжній професіонал. Все завершилося тим, що його просто запросили в штат «Чорноморки».
На початку 70-х років минулого століття поблизу Одеси почали будувати новий міжнародний торговий порт і нове місто – Іллічівськ. Організували тут і випуск газети «Іллічівець». Коли призначали редактора вибір впав на І.І. Садварія. Аргументи були залізні: досвідчений журналіст - професіонал, а ще професіонал у тих специфічних темах, які треба було висвітлювати в новоствореній газеті.
У Іллічівську (нині Чорноморськ) І.І.Садварій в числі першопрохідців. Його перші інформаційні замітки, статті, репортажі та замальовки були про будівельників, моряків, які працювали на спеціальних кораблях – драгах, які поглиблювали дно майбутньої бухти. Писав про тих, що зводили причали та термінали, робив репортажі про перші міжнародні рейси паромів Іллічівськ - Варна та Іллічівськ - Поті. На його очах зростало нове місто – прекрасно сплановане, цілком сучасне, зелене і безпечне. Уночі воно освітлене цілими гірляндами електричних вогнів.
Це його місто, й він його патріот та історик. Любов до нього І.І.Садварій висловив у документальних книгах. Перша присвячена історії самого порту, та дві наступні – самому місту, його мешканцям. Титанічна праця автора належно відзначена: у 2001 році йому присвоєно звання Заслуженого журналіста України.
Між іншим, у Іллічівську наш земляк завжди був Яношом Яношовичем. Так записано у його паспорті, бо народився він у 1941 році в часи угорської окупації. Ті так хотіли нас «змадяризувати», що дітей, народжених в українських сім’ях, записували на свій лад.
Іван Іванович (давайте будемо називати його но-нашому) як уродженець Закарпаття дуже любив свій край, але не менше – своє рідне місто, бо знає його з перших кілочків. Там – його сім’я, друзі, знайомі, втілення дитячих мрій.
У Арданові, як старший син, успадкував батьківську хату, яку він відреставрував і яка завжди гостинно зустрічала свого ґазду, коли він приїздив сюди з дружиною Надією Єфремівною. Він любив цей куточок рідної землі, бо тут спочиває прах рідних йому людей, тут він зустрічався з друзями свого дитинства і юності.
У часи трагічних для Закарпаття подій – великих паводків І.І.Садварій особисто супроводжував гуманітарні вантажі від докерів рідного міста в Хуст, допоміг і колегам із Іршавської райгазети «Нове життя» – забезпечив майже піврічним запасом газетного паперу. Доклав до цього зусиль і його молодший брат Антон із сином Валерієм.
Жила на світі добра, скромна і чуйна людина. Далеко від рідної землі, але серцем, щиро відданим їй. Ця людина - Заслужений журналіст України Іван Іванович Садварій. Близько пари років тому його не стало. Поховали його в Чорноморську на Одещині.
Михайло ЦІЦАК.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*