Версія для друку Версія для друку

Відроджувати народні традиції, зберегти духовну скарбницю краян

Уже сама назва книжки Юлії Драгун «Ой віночку з барвіночку» говорить про те, що мова йде про відродження прабатьківських традицій і збереження духовних цінностей.
«У сучасних умовах, — пише у передньому слові фольклорист, доктор мистецтвознавства, академік Академії наук вищої освіти України Іван Хланта, — коли багато в чому в Україні зруйноване фольклорно-звичаєве середовище, Юлія Драгун хотіла б свідомо і творчо відроджувати природну для дітей національну ауру. Вона успішно пробуджується і виховується тоді, коли з раннього віку в дітей буде постійно розвиватися відчуття рідного, родинного, українського, розуміння своїх національних цінностей, коли в кожної дитини формується прагнення на все життя пізнавати красу і велич рідного народу, його пісенну обрядовість та звичаєвість, його високі, надихаючі душу досягнення в різних галузях культури, літератури і мистецтва. Саме ці думки домінують, коли вона береться за написання п’єс і різних сценок за мотивами закарпатських вечорниць, Різдвяних, Великодніх свят та інших народних обрядів».
Далі Іван Хланта пише про те, що Юлія Драгун ще з дитячих літ пізнавала багатющі духовні скарби, але, як відомо, науково-технічний прогрес наступає, змінює наш побут, умови, в яких дотримувалися народних звичаїв, виконували різноманітні пісні. Років 40-50 тому наш побут був зовсім інший. Тепер часи змінилися, і багато чого треба відроджувати. Саме тому авторка книги намагається внести й свою часточку у відродження. Виступаючи перед учнями, розповідає їм про давні народні звичаї і обряди. Вона робить спробу показати це у своїх своєрідних спогадах, які закарбувалися у пам’яті. Вона вважає, що потрібно, щоб діти із юного віку активно долучалися до прадавніх звичаїв, виростали справжніми патріотами, продовжували і передавали наступним поколінням прабатьківські традиції рідного села.
Юлія Драгун переконана, що учні краще проймаються національним духом, відчувають і засвоюють його сутність, коли постійно пробуджуватимуть у них емоції, переживання, почуття, уявлення в процесі засвоєння ними національних цінностей і святинь. У цьому напряму особлива роль належить народно-поетичній творчості та звичаєвості, де яскраво змальовано могутню фізичну і духовну силу богатирів і витязів, їхню синівську вірність рідній землі і народу, силу волі і силу духу, доброту і любов до земляків, краси природи рідного краю.
«Звичаї та фольклорні твори, – пише Іван Хланта, – допомагають формувати національно свідоме громадянське суспільство, зміцнювати, берегти і розвивати українську державність. За втратою цієї цінності ідуть лінгвоцити, етноцити, голодомори і геноциди. А щоб цього не сталося, влада має захищати українські національні надбання».
Кожен педагог, на думку Юлії Драгун, не тільки повинен, але й зобов’язаний відчувати історичну відповідальність за виховання в нашої молоді любові до рідної землі, рідної мови, готовності захищати її. Залучення дітей до пісні й танцю є досить результативним і передається від покоління до покоління.
Фольклор і обрядовість позитивно впливають на формування українського патріотизму, глибокої моралі, духовності. І, головне, щоб сприймалося дітьми як невід’ємні складові їхнього життя, їхнього єства. Це й буде практичним внеском в оздоровлення суспільства, українське державотворення, зміцнення і захист незалежності України.
Цьому сприяють і твори Юлії Драгун, які формують у сучасної молоді впевненість у власних силах, оптимістичне сприйняття світу, силу волі і силу духу, незламну стійкість, здатність долати будь-які життєві труднощі. Крім того, сприяють виховувати у дітей добре серце, чисту душу, любов до людей та рідної природи, пошану до героїчного минулого.
«У творах Юлії Драгун, – пише у передмові до книжки Іван Хланта, – багато світла і тепла, що проливаються в душу читача, ніби живлющий вогонь, відчувається, що її життєва мудрість почерпнута не з книжок, а від землі, від отчого порога. А це є свідченням того, що авторка ні в чий слід не ступає, голос її самобутній й оригінальний. У її розповідях переплелися дивне і буденне, серйозне і комічне, поетичне і приземлене. Варто згадати хоча б її розповіді про колядування та вечорниці. Вона любить контрасти, зіставлення, здавалося би, неспівмірних речей, подій і явищ, несподіваних ходів».
Уже давно художня література для Юлії Драгун стала не лише захопленням, а й творчою програмою всього подальшого життя. Її твори очищають людські душі, особливо дитячі, від намулу буденності, утверджуючи загальнолюдські цінності, випромінюючи оте світло добра і справедливості, що дає Всевишній при народженні людини, щоб здобути потім істинне щастя.
Книжка Юлії Драгун «Ой віночку з барвіночку» складається з кількох підрозділів. На перше місце авторка ставить «Стародавні новоселицькі традиції». Домінуючою є тут тема кохання. Глибока сила почуття, відверте освідчення в любові, висловлення захоплення парубочою і дівочою красою. У них звучать і розмови з матір’ю про нареченого, і мрії працювати і бути разом. Зустрічаємо тут також і жартівливі та сатиричні мотиви в народних звичаях, що найкраще виражають їх бадьорий і життєрадісний колорит.
Пісні наших дідів і прадідів можна ще й тепер почути у населених пунктах нашого району. Серед них «Ой упало веретенце».

Привертає увагу й розділ «Колядки с. Новоседиця». Він починається такими словами: Колядки у нас співают про Святу родину, Бога й Сина прославляють і Матір єдину. У давні часи ввечері перед Різдвом Христовим, коли на небі з’являлася перша зірка, кожна родина сідала до Святої вечері, яка була приготовлена із дванадцяти пісних страв. Маленькі діти йшли колядувати, несли радісну новину про народження Ісуса Христа. Під вікнами дзеленькали срібні дзвіночки, а люди тішились і раділи колядникам.
Ця традиція збереглася у нас дотепер. А із набуттям Україною незалежності ми вільно можемо колядувати, зустрічати Різдво Христове.
А що вже казати про весілля! Воно на все життя залишається незабутньою подією в молодят і їх батьків. Хоч часи були важкі, жилося нелегко, але горяни завжди вміли як виживати, так і веселитись. А ще вміли готувати смачні наїдки. Без голубців не обходилося жодне весілля. То була основна страва. Рису не було, тому робили їх із кукурудзяної крупи або з картоплі. Дивилися, щоб крупа добре зварилася, до неї готували ранташ-приправу. Ці голубці називали мелайниками. А було й таке, коли весілля робили влітку, капусти мало в кого було, то голубці крутили з листя буряка, а восени – з виноградного листя. І всі любили, дуже смачно було.
Весілля чекали як великого свята. Молода ще раз перевіряла своє вбрання, в яке завтра буде одягнена. Приміряла вінок, роздивлялася на нову вишиту сорочку.
Окремого слова заслуговують також розділи «Верховинське добросусідство (оповідки про вечорниченьки)», «На лавиці зацвіли косиці», «Коломийки села Новослеиця». Тут також вміщено словник маловживаних слів. Старі люди ще й тепер за сир з овечого молока кажуть бринза, за покривало – верета, за вікно – визір, за кладку – бирь, за костюм – анцуг, за кишеню – жеб…
Читаючи книжку Юлії Драгун «Ой віночку з барвіночку», ніби повертаєшся в минуле нашого краю. А її оповіді – справжні самоцвіти. Вони напрочуд довірливі, пробуджують у читача потяг до знань, сіють у його душу іскри добра і надії. Вона тісно пов’язала минуле з сучасним, зміцнюючи єдність поколінь, передаючи нащадкам життєвий та емоційний досвід народу.
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар