Версія для друку Версія для друку

На картинах Василя Гангура – краса і велич іршавських краєвидів

пензль

Кілька років тому мені пощастило побувати у с. Копашново Хустського району. Разом із відомим фольклористом, доктором мистецтвознавства, академіком Академії наук вищої освіти України Іваном Хлантою побували у музеї села. Мою увагу одразу привернули роботи художника Василя Гангура. Іван Васильович запримітив це і люб’язно мовив до мене:
Дуже талановитий чоловік. Його твори – повне віддзеркалення його душі, бо створює образи, враховуючи насамперед свої риси характеру, звичайно, виходячи на це інтуїтивно. Нелегко працювати в техніці акварелі, щоб бути самим собою, щоб бути не подібним до інших. Виваженість кольорової гами – це постійна робота інтелекту художника.
Із Василем Гангуром неодноразово зустрічався на виставках в Ужгороді, інколи доводилося і спілкуватися з ним. Але Іван Хланта саме та людина, яка не лише була земляком, а й з роками все занотовувала в записник, щоб потім прийти до читача з книжкою про митця. Днями спогади Івана Васильовича побачили світ у видавництві «Патент». У книжці «Мелодії душі Василя Гангура» робиться спроба розглянути життєвий і творчий шлях Василя Гангура, подаються різноманітні відомості, цікаві як науковцям, історикам, краєзнавцям, працівникам культури, вчителям, учням, так і широкому загалу читачів, хто займається поглибленим вивченням образотворчого мистецтва рідного краю.
Василя Гангура неодноразово можна було побачити на Іршавщині, де він на своїх полотнах возвеличував красу і велич місцевих крааєвидів. Захопився творчістю основоположника закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі, який народився у Загатті. Багато про Василя Гангура говорив Василь Бердар із Довгого.
Чого б він не торкався – графіки, акварелі, пастелі – всюди однаково він працює з незмінним творчим запалом, великою ретельністю, достатнім запасом уяви, яка зумовлює яскравість художнього твору, простоту і ясність думки, приваблює поглибленою змістовністю. Саме таке враження викликають картини, в яких відтворено мальовничі куточки краю. Це картини «Куточок відпочинку», «Ранковий пейзаж», «Ранок на Латориці», «Взимку», «Перед грозою».
Іван Хланта ніби продовжує думку Василя Бердаря у розділі «Мелодії душі Василя Гангура. Митець однаково закоханий в усі пори року. Взимку малює дерева і білизну снігу, влітку відтворює зелень садів, залиті сонцем лісові поляни. У пейзажах він щоразу шукає і знаходить усе нові й нові аспекти і відтінки немеркнучої краси природи, висловлюючи своє власне світосприйняття природи, і тим самим вносить у закарпатський пейзаж свою непотворну індивідуальність. Це й зрозуміло, адже у закарпатських живописців як у кількісному, так і в якісному відношенні переважає пейзажний жанр.
Митець постійно працював над собою. У 1973 році він вперше взяв участь у обласній виставці. Це дало Василю Гангуру ще більший поштовх до творчої праці, і він став приносити свої твори на обласні виставки. Звичайно, не всі потрапляли, але він не розчаровувався у своїх здібностях. Навпаки, ще більше працював над собою. Підтримував його і видатний майстер пензля, народний художник України Федір Манайло. Він говорив юнакові: «Синку, ти лише працюй. Я вірю, що з тебе буде справжній художник». Звісно, така підтримка була для нього дорожчою за участь у виставці. Він доброзичливо вказував йому на недоліки, але й не забував тут же відзначити і кращі сторони роботи.
Іван Хланта пише, що досить частими були зустрічі на виставках з такими відомими художниками Ужгорода, як А. Коцка, А. Кашшай, В. Микита, Ю. Герц, Ш. Петкі, П. Балла, Е. Медвецька, А. Шепа, І. Шутєв, І. Гарані. В. Скакандій. Відрадно, що Василь Гангур завжди використовував нагоду, щоб йому, як початківцю, почути думку досвідченого художника щодо робіт, презентованих на виставці.
Більшість тих, хто приходив на виставки, відкривали для себе глибокий самобутній світ художньо-поетичних образів, де емоційне та інтелектуальне врівноважені ідеально, де всі компоненти виражальності – композиція, кольорові й тональні співвідношення, фактура – співіснують у досконалій гармонії.
Художник Василь Гангур умів скерувати на полотно енергію світла і простору, насолоджуватися музикою барв. У нього все зриме, реальне, чітке. Його пейзажі ніби настояні на вселенській тиші, у них ритмічна рівновага узгоджується з рівновагою кольорових мас.
І. Хланта дає високу оцінку творчості Василя Гангура. Він пише: « У творах в усій повноті втілилися такі риси, як синівська любов до рідної землі, оптимізм і ясне життєстверджуюче світосприйняття, лаконізм зображальної мови, свідоме орієнтування на вимогливого глядача. Прагнення відтворити синтетичний образ Закарпаття, цілісність та єдність усіх компонентів картини, що приховують у собі великий емоційний заряд, багатство і розмаїття композиційних і колористичних прийомів. Його живописні роботи зцілюють людські душі, підносять їх над буденністю, приземленим, грубим матеріальним світом, дарують заряд бадьорості, оптимізму».
У вересні 2005 року в с. Копашново з ініціативи Івана Хланти було відкрито крайовий музей літератури, фольклору та мистецтва. Тут широко представлено роботи Василя Гангура. І це не випадково. Іван Хланта і Василь Гангур не один десяток літ зналися особисто, були надійними друзями. Один втілював свої творчі задуми словом, інший – фарбами. Так і шли по життю пліч-о-пліч. Іван Васильович неодноразово бував на його виставках у Хусті, Ужгороді, милувався його роботами. Майстер слова на власні очі спостерігав, як митець зростав. Зокрема, його твори останніх років вирізнялися глибокою експресією і динамікою. Він черпав свої теми з реального життя, трансформуючи їх в особисте враження, які переплітаються з вільним польотом фантазії .
Василь Гангур в останні роки, -- повагом розповідає Іван Хланта виступав на виставках в іншій, навіть несподіваній якості. Після деякої поступової, неквапної еволюції сталася певна ломка звичних засобів манери. Такий поворот був внутрішньо підготовлений розвитком Василя Гангура як художника і як людини, його невдоволеність досягнутим раніше.
Іван Хланта часто бував у майстерні художника, дивився за його рухами, занотовував у записник слова, мовлені ним. Нариси, зарисовки, оповіді друкував про нього на сторінках газет і журналів.
В одному з інтерв’ю він задав Василю Гангуру питання: «Коли настає пора зрілості?» Митець відповів: «Думаю, тоді, коли твори художника несуть у собі духовну та естетичну цінність, коли він має за своїми плечима певний багаж і досвід у творчості, не повторюється у своїх творах, коли може самореалізуватись і є творчий потенціал для написання нових творів, які вражатимуть глядача». А на питання «Чи відбивається на рисах характеру і стилі життя копітка праця художника», Василь Гангур відповів таке: «Вважаю, що будь-яка праця кладе свій відбиток на людину. Я завжди багато працюю, йду по вулиці, заглиблюючись у свої думки. Можу навіть не побачити дуже добре знайому мені людину, яка йде назустріч, дивлюсь крізь неї. Люблю дивитись кіно і ночами мало сплю. Перегляд кінофільму може дати мені нову ідею для написання картини. Інколи буваю розсіяний. Продуктивно можу працювати тільки в душевному спокої, коли є можливість зосередитись тільки на роботі».
В. Гангур тонко відчував колір, його контрасти і гармонію, ніжну любов до природи і потаємний ліризм, динаміку світлотіні. Його твори ще довго зігріватимуть серце його поціновувачів, бо виконував їх не через примус, а з власної волі, як підказувало серце. На жаль, передчасна смерть несподівано обірвала його життя. Залишились лише його роботи, які можна побачити в багатьох музеях краю. Він увійшов в історію Закарпаття, як яскрава творча особистість зі своїм неповторним світобаченням, високим фаховим вишколом і добрим художнім смаком.
Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар

*