Версія для друку Версія для друку

Іван Козар: «Одружуватися і виходити заміж треба по любові»

20170218_103411

Відомий співак Іван Козар з Ільниці поділився зі мною приємною новиною – вони з дружиною Світланою Адольфівною разом у мирі і злагоді із Богом прожили сорок років. На рубінове весілля запросили лише рідних, знайомих і близьких людей.
Сорок років – це показник не тільки сильної любові, але й розуміння, поваги і терпіння. Іван Петрович переконаний, що одружуватися і виходити заміж треба по любові. Необхідно, щоб була турбота, підтримка і взаєморозуміння.
– Я й тепер дивлюся на свою дружину очима закоханого юнака, яким був 40 років тому, – каже Іван Козар. – І буду дивитися на неї так завжди. Для нас не важливі ні багатство, ні визнання, ні успіх, для нас із Світланою важливе те, що ми разом.
Іван Козар народився 11 квітня 1953 року в с. Ільниця. Закінчив середню школу, пішов у армію. Потім навчався у Вінниці у музичному училищі на диригента. П’ятнадцять років працював будівельником на Уралі. Там і познайомився з майбутньою дружиною. Кохання з першого погляду дало добрі сходи. Поєднавши свої долі, приїхали жити в рідну Ільницю. Тут звели добротний будинок, заклали сад, виховали двоє дітей. Світлана Адольфівна довгий час працювала в дитсадку, згодом у будинку побуту. Донька Ася працює в райдержадміністрації, син Сергій – головним лікарем Ужгородської клініки «Перлина», займається пластичною хірургією.
Іван Петрович – творча особистість. Пісні у його виконанні часто звучать на радіо і телебаченні, районній, обласній та всеукраїнській сценах. Коронний номер співака – пісня «Сповідь».
–Це ніби про мене: «Коли я стану перед Богом, то запитає Бог мене, Ти що в житті зробив для того, що з плином часу не мине…». Переговорив з Степаном Гігою, він написав музику. Це не просто мелодія. Це душа моя співає. Майже під час кожного виступу я виконую її.
Дружина і діти гордяться ним. Ще б пак! Він дбає не лише про матеріальне. В основному у його репертуарі пісні на духовну тематику. Задушевно звучить у його виконанні «Скрипаль», «Если друг», «Наш вечный дом», «Чарівний край», «Сколько путей», «Краю мій», «Знаю країну», «Голгофа».
Незважаючи на те, що Іван Козар живе в провінції, однак він добре знається з відомими українськими виконавцями. Серед них Василь Зінкевич. Почувши виступ Івана Петровича, без перебільшення мовив: «Я дуже вражений вашим голосом, Іване! Бас – баритон – рідкість на українській естраді. Ви воістину народний співак!».
Інколи задумуюся: якби Іван Козар присвятив своє життя пісенній творчості, давно вже міг бути заслуженим артистом України, поповнити ряди наших відомих земляків – Івана Поповича і Степана Гігу. Усі дані для цього у нього є. А ще – у кожного свій шлях у життя. У кого – тернистий, у кого – всипаний трояндами. А він поєднує і роботу, і пісню. Для нього усе важливе. Та на першому місці у нього сім’я. Тому й прожили разом сорок літ. А символом рубінового весілля є рубін, який вже давно визнаний каменем вогню і вічно палаючого почуття любові.
Свого часу високу оцінку творчості Івана Козаря дали Тарас Петриненко, Микола Свидюк, Микола Гнатюк, Віктор Шпортько, Алла Кудлай, Раїса Кириченко, Оксана Білозір, Павло Дворський, з якими неодноразово брав участь у концертах.
Щодо слави … Він виконує пісні на славу Божу і на радість людям. Спочатку, вважає він, потрібно відродити духовність, піднести на значно вищий рівень моральний світ людини.
Сім’я Козарів завжди сповідувала християнські традиції, берегла сімейний затишок, подавала приклад чесності, правдивості, доброти, поваги, людяності. А ще Іван Козар повідав мені таку таємницю. У юності він важко захворів. Мати по допомогу звернулася до відомого хірурга Олександра Фединця. Перед операцією Олександр Васильович помолився.
– Я вже зробив тисячі операцій, – сказав він. – Кожному пацієнту бажаю видужати, стати на ноги. Але я завжди як приступити до операції, молюся. Тільки я не виголошую слова, а промовляє лише моя душа. І мене Бог чує. Прошу Господа, щоб ви теж одужали. І Всевишній розпорядився що він вижив.
Із тих пір Іван Петрович теж почав молитися. Саме віра в Бога, вважає він, врятувала його. До речі, він належить до Церкви адвентистів сьомого дня с. Ільниця. Це йому неодноразово допомагало в житті у вирішенні усіх проблем завдяки Богу, тому тільки Богу належить слава. І я завжди хотів бути добрим знаряддям в руках Божих. Дружина Івана Петровича займає особливе місце в родині, в житті кожного індивідуума як духовна берегиня, як жертводавець на олтар Честі й Справедливості того найдорожчого, що в неї є – діти і внуки. Вона береже родину своїм материнським чуттям-інстинктом, розумінням, душевною щедрістю, завжди з чоловіком ділила сімейні клопоти, цього вчили і дітей, якими вони тепер пишаються. Власне, Ася і Сергій першими й привітали своїх батьків із рубіновим весіллям. А смачні наїдки допомагав готувати чоловік Іван Петрович.

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*