Версія для друку Версія для друку

Жити в поті чола

ювылей

Павло Васильович Маргіта народився далекого 1922-го року у селі Волоське (нині – Підгірне). Часто згадує своє дитинство, яке запам’яталося йому на все життя. Солом’яні стріхи невеликих хатинок, що двома рядами обступили довгу вулицю, яка змійкою в'ється у гори, вкриті лісами. Він подовгу милувався буйними садами, що берегли від негод і злиднів жителів села. А гомінкий потічок, що й дотепер котить срібні хвилі край поде яких городів. Завжди чистий. Привітний. Можна черпнути в долоні холодної води і напитися досхочу.
Батько був сільським бировом. Мали на хліб і до хліба. Дітей вчив бути чесними і справедливими, не лакомитися на чуже.

Бо що нажите махом, піде прахом. Напевне, за свою доброту і порядність понад тридцять років працював складником Іршавського хлібокомбінату.
Ще й дотепер Павло Васильович не цурається роботи. Що слід, -- принесе додому та ще й обід чи вечерю приготує. Веде здоровий спосіб життя: і не п’є, і не курить.
– Павло Васильович служить для нас хорошим прикладом, – каже невістка Віра Юліївна, завідуюча терапевтичним відділенням. – Таких як він, мало в місті. Багато молиться, каже, що все від Бога. Ми уважно прислухаємося до нього. Його життєва доля сама говорить про себе.
У П.В. Маргіти з дружиною Ганною Михайлівною (до речі, незабаром їй виповниться 90) троє внуків і два правнуки.
Добре жити з такими батьком і дідусем. У нього є чому повчитися.
Василь Шкіря

Прокоментуй!

Ваш коментар

*