Версія для друку Версія для друку

Завжди бути на плаву – потреба душі

SONY DSC

Таких людей, як Іван Дмитрович Пальок із Крайньої Мартинки, у районі небагато. Йому вже за 68, однак про улюблену справу не забуває: дотепер займається винахідництвом і раціоналізаторством. Свого часу мені неодноразово доводилося писати про нього на сторінках газети «Нове життя». Його ім’я завжди було на слуху. Працюючи на заводі «Іршавремверстат» майстром інструментальної дільниці №1, повсякчас вносив у свою роботу новизну, що давало можливість збільшувати продуктивність праці, економити сировину і електроенергію. Колишній директор заводу О. І. Барна позитивно ставився до нього, нагороджував подяками, грамотами і грошовими преміями. Дбав і про кар’єрний ріст – небавом Іван Дмитрович став начальником цеху №1.
– У Іршаву я вже повернувся збагачений досвідом і практичними навиками, –розповідає І.Д. Пальок. – До того вісім років віддав Ужгородському машинобудівному заводу, який був серед найпотужніших у колишньому Радянському Союзі.
Роботи на підприємстві було багато. Однак І.Д. Пальок не сліпо виконував те, що доручало начальство, а завжди до всього ставився виважено, творчо, проявляв ініціативу і новаторство. Виготовляючи лісопильні рами, барабани ДС-7 до деревостругальних машин, запчастини до ковальсько-пресового обладнання, інструменти до деревообробної промисловості, завжди намагався вдосконалювати виробництво, дбав про економічний ефект. Ще б пак! У 1977 році став кращим молодим раціоналізатором України, а згодом – кращим раціоналізатором верстатобудівної і інструментальної промисловості СРСР.
Уже будучи на заводі «Іршавремверстат», вперше запровадив бригадну форму організації праці. Такого на теренах колишнього Радянського Союзу ще не було. Тому тут було вирішено провести Всесоюзний семінар із вивчення передового досвіду. Сюди з’їхалися виробничники не тільки з підприємств Закарпаття, а й республіки і СРСР. Про це писали газети, у Івана Дмитровича журналісти брали інтерв’ю, його показували по телевізору, готували передачі на радіо. Водночас йому вдалося удосконалити марку сталі, а це поліпшувало якість виробленої продукції, яка конкурувала із західною. Про Івана Дмитровича вели мову навіть на засіданні Політбюро ЦК КПРС.
– Мова йшла про Челябінський металургійний комбінат – флагман промисловості Радянського Союзу, – каже І. Д. Пальок. – А це вже визнання в масштабах країни. Із Челябінська була навіть делегація на нашому заводі. І.Д. Пальку було вручено золоту медаль.
Із розпадом СРСР почала занепадати і промисловість району. У загоні опинився і завод «Іршавремверстат». І.Д. Палька запросили в ТзОВ «Червоний партизан» на посаду головного інженера. Звісно, він погодився, адже не треба нікуди доїжджати, а роботи в господарстві було багато. Та, як виявилося згодом, не надовго. Але й тут залишив добру згадку про себе – вперше в області запровадив лінію, за допомогою якої молоко з бідонів трубами надходило в холодильну камеру.
– Дзвонили з багатьох господарств Закарпаття, цікавилися технологією доїння корів, – згадує тепер Іван Дмитрович. – Це був справжній прорив у тваринництві.
Не зважаючи на пенсійний вік і стан здоров’я, Іван Дмитрович продовжує працювати – він займається випаленням дерев’яного вугілля без доступу повітря. За якістю воно не поступається європейському. Його охоче закуповують на багатьох промислових підприємствах України.
Разом із коханою дружиною виростили і виховали двоє синів, мають чотирьох внуків. І. Д. Пальок веде здоровий спосіб життя. Сам готує для себе чаї із лікарських рослин. Каже, що це найкращі ліки. Мріє передати багатий досвід і знання дітям і онукам. Каже: найпотужніше джерело сили, моралі, щастя – праця. Життя навчило його цінувати людей не за зовнішністю, не за їх становищем, а за щирістю і прямотою. А це – найголовніше.

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*