Версія для друку Версія для друку

«ЧЕРВОНИЙ», ЩО ОБ’ЄДНАВ КОКОТЮХУ, ЗАЗУ І МАВРІЦА

фыльм

Десь із два десятки літ тому молодий київський письменник детективного жанру Андрій Кокотюха завітав на Іршавщину у складі делегації поетів і письменників, лауреатів новоявленої, з подачі австралійського мецената українського походження всеукраїнської літературної премії «Коронація слова». Сподобив їх усіх завітати на терени Срібної Землі поет Василь Кузан.

Згодом цей автор приїздив у Довге та Іршаву у творчій групі, до якої входив і один із зачинателів радянських серіалів, відомий та талановитий український режисер Григорій Кохан. Журналістська та людська цікавість та його величність випадок, а не редакційне завдання, як би то належало, звели нас у одній компанії, де тематичний обшир розмов не обмежувався нічим, хіба що окрім бажанням самих учасників розвивати, або згорнути сувій думок, запропонованих ким-небудь у діалозі. Не можу ручатися достеменно, але припускаю, що Андрій Кокотюха із Олександром Мавріцом мали майже такі ж мінімальні шанси зустрітися, як і з нами, – через Василя Кузана.
Олександр Мавріц народився в Довгому….
Через десятиріччя режисер художнього фільму «Червоний» виробництва продюсерського центру Інсайтмедіа та Одеської кіностудії Заза Буадзе звів цих двох творчих людей у одному проекті
Заза розповідає, як Олександра Мавріца, актора Закарпатського драматичного театру імені братів Шерегіїв, він майже випадково «виловив» серед сотень претендентів, запропонованих директором фільму із кастингу Аллою Самойленко.
-- У якомусь із відеороликів промайнуло обличчя актора, який чи то йшов на виставу, чи виходив за куліси. Я попросив прокрутити ці кілька кадрів ще раз. Зрозумів, мабуть, -- це він, Абрамов.
Потім була особиста зустріч. Звичайні у таких випадках запитання стосовно біографії, ролей:
-- Що ти грав?..
-- У «Драконі» Шварца. Ланцелота.
Далі – німа сцена. Обидва нервово закурили.
Заза ніяк не чекав, що цей актор ніколи в житті не відтворював на сцені негативних персонажів. На перший погляд ніщо не пов’язує цих двох – доброго шварцівського Ланцелота і начальника четвертого табірного відділення майора Абрамова із російського ГУЛАГу. Подальша розмова так само не додала режисерові оптимізму – ужгородський актор у своїй театральній біографії мав ще тільки комедійні ролі.
Мавріців Абрамов вийшов навдивовижу правдивим і характерним.
Художню стрічку «Червоний» автори вирішили знімати у Кривому Розі. На місцевості, де ще понад сторіччя тому добували у шахтах руду побудували справжнє табірне містечко.
-- Зйомки проходили за участі місцевої масовки – 800 чоловік, -- говорить далі Заза Буадзе, -- в переважній більшості -- колишні засуджені, котрі мали по дві-три «ходки». Вони впізнавали в ньому типаж. Саме їх участь так само додала картині достовірності: учасники масових сцен радили авторам, які манери, рухи, як засуджені навіть їдять, а в побудованих бараках почувалися навіть доволі комфортно.
-- Гра вся у нас була на межі, -- продовжує режисер. – А Саша – актор, у якого нема гальм, самовбивця, який щоразу у ролі вмирає. У кіношників побутує принцип: чим вдаліший ворог, тим визначна історія.
Від Довжанської громади та сільського голови Віктора Симканича режисеру Заза Буадзе, актору Олександру Мавріцу, оператору Олександру Земляному та автору роману і сценарію фільму Андрію Кокотюхові діти вручили квіти.
Спілкування з глядачами продовжив автор «Червоного» Андрій Кокотюха:
-- Ми створили українського героя. Джеймс Бонд не потрібен. Ми прагнемо героїзації своєї історії. Відкрию вам наші плани – продовжимо роботу над образом Червоного. Згодом глядач побачить на екрані попередню історію та сіквелл (продовження) життя нашого героя.
Заза Буадзе у спілкуванні із закарпатськими глядачами грав першу скрипку. На наше запитання, як йому, представнику грузинського етносу твориться в Україні, несподівано розпочав зі спогадів про власну війну з Росією – для мене це боротьба, яка триває й досі. Я знаю, що якщо що-небудь непоправне станеться з Україною, то від Грузії не залишиться каменя на камені. Продовжив у несподіваному ракурсі:
-- Мого батька хрестили в Чернігові. Дві тітки – українки. В дитинстві разом із батьками відпочивав у курортному Сурамі. Вікна із будинку санаторію виходили в скверик, у якому стоїть пам’ятник жінці, поетесі. Її ім’я Леся Українка Ті хлопчачі фантазії ще й досі будоражать мою уяву. Я знаю українську мову. Чудово розумію, але розмовляю занадто складно – спочатку із грузинської перекладаю на російську, а вже відтак – на українську.
Режисер Заза Буадзе так само пов’язаний із Закарпаттям як і Андрій Кокотюха. Він автор сценарію фільму за романом лауреата Шевченківської премії Мирослава Дочинця «Вічник» у який, твердить зі щирою грузинською безпосередністю, вклав душу. Правда, екранізація цього проекту ще чекає свого часу.
-- Не вірю що кіно виховує. Ні – дарує емоції. Але й змінює життя. Так, як воно змінило у Саші Мавріца. А ще у трьох криворізьких пацанів—злодюжок, які спочатку обікрали нас, потім стали хантерами, згодом – асистентами, а тепер –працюють вже в Києві.
Кожен, як і країна, має шанс. Це підтверджує знов-таки дивна історія Олександра Мавріца, у якого шлях у кіно розпочався із телефонної розмови із Аллою Самойленко:
-- Запрошуємо вас до Києва на кастинг фільму «Червоний», до відправки поїзда із Ужгорода маєте двадцять хвилин.
Наступна їх розмова відбулася після дзвінка Олександра Мавріца вже із потяга.
Історія Червоного підтверджує тезу про право на гідне життя, навіть у неймовірних для цього табірних умовах.
У День Незалежності України пройде всеукраїнська прем’єра художньої стрічки «Червоний». Закарпатці також можуть долучитися до неї. Сподіваємося, що згодом і на Іршавщині ми зможемо його переглянути та побачити нашого земляка Олександра Мавріца.

Михайло ІСАК

Прокоментуй!

Ваш коментар

*