Версія для друку Версія для друку

І ЛІКАР, І ГОСПОДАРНИК, І МИСЛИВЕЦЬ, І ФЛОРИСТ

SONY DSC

За всіма зовнішніми ознаками Василеві Дочинцю належало стати лікарем. Старша сестра вже вчилася на медфаці в Ужгородському університеті, батько, Василь Дмитрович, в рідному селі, голова місцевого колгоспу «Зоря комунізму», громадським методом за рахунок господарства зводив сучасну лікарню і поліклініку. Хоча сам юнак міг і не обрати цю благородну професію. На той час він навчався в єдиній на Закарпатті Ужгородській середній школі-інтернаті №2 із поглибленим вивченням математики. Вирішив стати медиком…
З того часу гірські ріки чимало води понесли в понизов’я Тиси, а коловорот змін перемолов чиїсь роки на муку, а чиїсь – на полову. Не все, звичайно, у долі сімейного лікаря Кушницької амбулаторії загальної практики сімейної медицини склалося так, як гадалося. Але й нарікань від Василя Васильовича Дочинця не чути. За видноколом минулих десятиліть здавалося б, звичайне життя сільського лікаря, яких десятки, якщо не сотні ти сяч в Україні. Та не у всіх такий авторитет, який здобув Василь Васильович. Пересічному читачеві здадуться банальними фрази про неочікувані дзвінки до лікаря серед ночі, про тисячі кілометрів, «намотані» на одометрі власного авто вулицями рідного села, але що поробиш, коли це нехай і не повсякденність, але неодмінна даність сучасного сільського медика.
Самому Василеві Васильовичу доводилося переживати не найкращі часи, і лише завдячуючи його авторитету серед жителів Верховини, вмінню доносити до керівників різних владних структур як на районному, так і на обласному рівнях про насущні потреби своїх земляків, їх болі та сподівання. Саме це «змусило» його боротися і перемагати у боротьбі за депутатський мандат райради.
У діалозі ніяк не можна було оминути ані історію, ані сьогодення цієї медичної установи. Вже згадуваний господарський метод будівництва несподіваним побитом перейшов від батька на сина. На плечі Василя Васильовича випало і проводити ремонт амбулаторії. Спокійно, без патетики, але й без зайвої скромності, розповідає про те, що власними руками проводив ремонт свого кабінету та ще декількох. До речі, до честі всіх працівників та їх родин обов’язково слід згадати, що майже у всіх жінок-медиків чоловіки виїжджають на заробітки. Село Кушниця славне добротними ґаздівствами та особняками, тож, щоб коханим не ганьбитися на робочих місцях, кабінети чоловіки їм відремонтували. Хочете – вірте, хочете – ні, але ремонти місцеві підприємці проводили у змагальному форматі – один перед одним.
«Проводячи» спільний обхід лікарняних палат та процедурних кабінетів, мимоволі зауважуєш по-справжньому домашній затишок, паласи, коврики, меблі в хорошому стані. А був період, коли цю лікарню мало не закрили. Мали стаціонар на сорок ліжок, пункт швидкої допомоги, амбулаторію. Хоча і в «урізаному» виді, але структуру практично зберегли.
Та і як такому віддаленому регіону обходитися без своєї лікарні? Не ведучи мову вже про те, що всі працюючі – місцеві кадри. З однієї сторони – це полегкість у роботі, з іншої – відповідальність за її якість. Тут уже не сховаєшся, своїх пацієнтів бачитимеш якщо і не щодня, то – через день, то вже точно. Від безпосередніх і відкритих земляків можна почути як щиру подяку, так і душею не кривитимуть, коли захочуть всипати на горіхи. Склалося так, що із проведеними за останні роки реформи у медичній сфері країни кількаповерховий медзаклад у Кушниці напівпорожній, що явно не приносить лікарю Дочинцю великого задоволення.
Відзначає, що останніми роками значно побільшало у верховинських селах захворювань серцево-судинної групи. І поряд з цим, практично не спостерігається така хвороба як зоб.
Василь Васильович проте знаходить відраду не тільки в роботі. В молодості активно займався спортом, зокрема футболом. А ще з рушницею ходив на всякого звіра, хоча за його ж твердженням, найбільш популярний у їх краях дикий кабан. Для душі має ще одне захоплення – квіти. І в амбулаторії вони всюди – різноманітні, є чимало й рідкісних.
Така вже доля наших лікарів, що яким досконалим фахівцем своєї справи він би не був, повинен мати ще й неабиякий хист господарника.
Сімейний лікар Василь Васильович Дочинець зустрічає свій життєвий ювілей повний сил і енергії. Звичайно роки вже не ті, коли відразу після інтернатури його, молодого спеціаліста, направили в сусіднє Лисичово – одного лікаря на 3,6 тисячі населення: дітей, дорослих і старожилів.
Тепер навантаження, мабуть, не менше, але майже двадцятирічний досвід сімейного лікаря, Василь Васильович одним із перших у районі здобув цю кваліфікацію, – робить його практику високо фаховою та авторитетною.
Виходить так, що захоплення сімейного лікаря із Кушниці Василя Васильовича ніби обрамляють його життєвий портрет.
Михайло ІСАК

Прокоментуй!

Ваш коментар

*