Версія для друку Версія для друку

ЯК ВСТАНОВИТИ свій родовід?

Історично так склалося, що територія Закарпаття до 1945 року входила до складу різних країн Європи, тому сховища нинішнього Державного архіву Закарпатської області містять першоджерела, які тісно пов`язані з історією багатьох країн європейського континенту.
Наш архів – у числі найдавніших і найбагатших архівів України. На його полицях зберігається понад 1 млн. 360 тис. справ, сторінки яких розповідають про складну, часом трагічну долю населення Карпатського регіону, про його боротьбу за своє національне самоствердження. Разом з тим, зміст документів сивої давнини відображає історичні події, що відбувалися в Угорщині, Чехії, Словаччині, Румунії, Польщі та в інших європейських країнах. Вони, безумовно, мали безпосередній вплив на історичну долю, суспільний і соціально-економічний розвиток Закарпаття.
Серед документів, що зберігаються в держархіві, є церковні та метричні книги сіл Закарпатського краю.
Ведення метричних книг на території Закарпаття пов`язане зі створенням у ХІІІ ст. на території Угорського королівства (до складу якого на той час входило Закарпаття) так званої комітатської адміністративно-територіальної системи, яка проіснувала до початку ХХ століття, а також із діяльністю основних релігійних конфесій у краї: римо-католицької, реформатської (з ХVІ ст.), греко-східної (православної), починаючи з другої половини ХVІІ ст., греко-католицької, баптиської та іудейської.
Як і на території інших західноукраїнських земель, що входили до складу Австро-Угорщини, так і на теренах Закарпаття, законодавчою підставою для запровадження метричних книг стали патенти угорського короля Йозефа ІІ (1781 і 1784 рр.), які були доповнені спеціальними розпорядженнями Угорського королівського намісництва у Пожоні (Братиславі), якому підпорядковувалися всі чотири комітати Закарпатського краю – Ужанський, Угочанський, Березький та Марамороський. До складу комітатів входили крім сіл, жуп, також домінії, – це певні території з містами і селами, що належали великому феодалу або державі. На Закарпатті існували Ужгородська, Великобичківська, Марамороська, Мукачівсько-Чинадіївська та низка інших доміній.
Багатоконфесійність Закарпатського краю, який вирізняється також багатонаціональним складом населення, не могла не вплинути на ведення метричних книг, записи в яких в різні роки історичного періоду велися сільськими священиками церковнослов`янською, латинською, чеською, румунською, угорською, русинською та українською мовами.
До жовтня 1895 р. у селах краю велися церковні матрикули (церковні метрики). Кожна церква мала свою книгу реєстрації записів про народження, одруження і смерть парафіян.
Церковні книги усіх основних конфесій (православної, римо-католицької, реформатської, греко-католицької, баптиської та іудейської) представлені у Державному архіві Закарпатської області у ф.1606 “Колекція церковних та метричних книг Закарпаття” у кількості 1788 од. зб. і охоплюють період з 1712 по 1952 роки.
Вони цінні тим, що, до прикладу, у церковних книгах, де йдеться про народження та велась в церквах православних та греко-католицьких парафій Закарпаття, подається така інформація: дата народження і дата хрещення дитини; назва населеного пункту та номер будинку, де проживали на той час батьки дитини; ім`я та прізвище батьків, їх соціальний стан (робітник або селянин, бідний чи заможній), прізвище матері (завжди вказувалося дівоче); інколи вказувався вік батьків або зазначалися дата і місце їх народження; інформація хрещених батьків та вказувалося ім`я і прізвище баби-повитухи, що приймала пологи; вказувалося також прізвище священика, який хрестив дитину; наводилася інформація, чи була дитина народжена у шлюбі або є незаконнонародженою (в цьому випадку вказувалося лише прізвище матері). Бували випадки, коли через декілька років людина змінювала прізвище, і це теж відображалося у примітках у церковній книзі про народження.
Де йдеться про одруження, міститься така інформація: дата і місце одруження, прізвище та імена, їх вік, місце народження та місце проживання на момент одруження, прізвища і батьків, зазначалося також, чи це є перший шлюб, чи хтось з подружжя є вдівцем чи вдовицею. У примітках зазначалося, що до одруження в церкві робилося оголошення про майбутній шлюб (тричі), вказувалося прізвище священика, який вінчав молодих. Іноді вказувалося й про перешкоди для одруження (наприклад, “кровне рідство”, різні віросповідання). Якщо наречений на момент укладання шлюбу перебував на військовій службі, то письмовий дозвіл на одруження давало його безпосереднє військове керівництво.
У церковних книгах, де йдеться про смерть, вказувалися прізвище та ім`я покійного, якщо помирала жінка, то вказувалося її (дівоче прізвище) вік. Якщо фіксувалася смерть дитини, то у книзі вказувалися її батьки (з позначкою – живі вони чи вже померли), а якщо дорослої людини – то прізвище та ім`я чоловіка (чи дружини), чи був висповіданий перед смертю (чи причащався), причина смерті, а якщо смерть була наглою (неприродною, вбивство), то мав бути дозвіл місцевої адміністрації на поховання. Часто причина смерті в церковних книгах записувалася на місцевому (русинському) діалекті, очевидно, зі слів родичів чи сусідів, наприклад, не кашель, а “гертика”, не діабет, а “цукровка” тощо.
Треба зазначити, що в деяких церковних книгах, незалежно від конфесій, зареєстровано народження, одруження та смерть парафіян з одного села, інколи одна парафія складалася з мешканців кількох сусідніх сіл. Відомості про розлучення в церковних книгах відсутні, як і загальна кількість парафіян. В книгах різних церков повнота інформації не однакова, що можна пояснити різним рівнем сумлінності місцевих священиків.
До Ф-1606 „Колекція церковних та метричних книг Закарпаття”, як видно з його назви, входять також і метричні книги. Вони були започатковані у нашому краї в жовтні 1895 року.
Після входження Закарпаття до складу Чехословацької Республіки в регіоні були здійснені значні адміністративні реформи: запроваджено політичні округи, поштові уряди (установи), четніцке (облкові) станції, обецні (сільські) нотаріати тощо.
Нотаріати, які зазвичай, знаходилися у великих селах і охоплювали своєю діяльністю кілька найближчих населених пунктів, відповідно до урядових директив, велися метричні книги. На відміну від практики ведення таких книг в інших регіонах України, записи в них робив не священик, а державний нотар (або писар), тобто, така система була подібною до діяльності сучасних РАГСів. Всі метричні книги, що велися у міжвоєнному Закарпатті, виготовлялися державним коштом і друкарським способом в одній з друкарень м. Ужгорода, на спеціальному папері з гербовими знаками. Обкладинка такої книги була оправлена в шкіру або спеціальне полотно, книга прошивалася міцними нитками, кінці яких скріплювалися сургучними печатками, а сторінки нумерувалися. Таким чином, вилучення з книги небажаних для когось записів при перевірці ставало чітко помітним і загрожувало покаранням для винуватця.
Іншою принциповою новацією при веденні метричних книг було те, що в Чехословацькій Республіці вони не виокремлювалися за релігійною ознакою, були єдиними для всіх громадян, незалежно від їх віросповідання. Тобто, до метричних книг вносилися записи про народження, одруження, смерть людей, що належали до різних конфесій. Іншою прогресивною новацією стало те, що оскільки записи в ці книги заносили нотарі або писарі, які зазначай мали досить високий рівень освіченості, то ці записи вирізнялися від записів в церковних книгах більшою чіткістю і грамотністю.
До метричних книг про народження вносилися відомості про батьків дитини, їхній вік, місце проживання батьків і місце народження дитини. У записах про смерть, причину смерті вказували переважно латиною.
Загалом, на зберігання до Державного архіву Закарпатської області прийнято 1788 церковних книг (за 1712-1952 рр.) та близько шести тисяч метричних книг, що охоплюють період (за 1895 по 1940 рр.), метричні книги, в яких внесено інформацію про реєстрацію актів громадянського стану; після 1940 р. зберігаються в районних ЗАГСах.
Встановлення родоводу для громадян краю стає дедалі важливішим напрямом діяльності державного архіву.
Звертаючись до відповідного архіву, заявник має надати таку інформацію:– назва села, міста, де проживали його предки; прізвища предків (для жінки – дівоче прізвище); дати народження, шлюбу, смерті віросповідання; суспільний (майновий) стан;
– ім’я заявника, поштова (за наявності й електронна) адреса, номери телефону, факсу.
Швидкість та результативність пошуку залежать від повноти й точності вказаних заявником даних.

Михайло Марканич,
член Національної спілки
журналістів.

Ваш отзыв

Ваш коментар