Версія для друку Версія для друку

Щастя має від роботи

nocvn50211

Мало хто із сьогоднішньої молоді повірить у те, що на тепер пустуючих полях, які заросли бур’янами і чагарниками, буяла золота пшениця, радували око хлібороба жито, ячмінь, кукурудза, колгоспники вирощували небувалі врожаї соняшника, тютюну, кормового буряка, капусти, суниць, малини, винограду і яблук. Не було проблем із працевлаштуванням. Селу потрібні були трактористи, водії, токарі, слюсарі, ковалі, їздові, доярки, зоотехніки, агрономи, відгодівельники. А голови сільгосппідприємств по-господарськи дбали про інфраструктуру населених пунктів. Вони охоче виділяли кошти на спорудження клубів, бібліотек, дитячих навчальних закладів, шкіл.
Серед таких керівників був і В.В, Данканич. Він дев’ять років очолював колгосп «Карпати», який був серед кращих господарств не лише району, а й області.
За філіжанкою запашної кави Василь Васильович повагом розповідає про ті далекі часи. У Загатті був добротний автотранспортний парк, який нараховував 4 комбайни «Нива», 28 вантажних автомашин, 12 тракторів. На фермі утримувались до 600 голів великої рогатої худоби. У господарстві вирощували картоплю на 200 гектарах, 300 гектарів зернових культур, 50 виноградників. У колгоспі трудилося понад 800 чоловік. Село мало свій млин, який звів колишній керівник колгоспу Андрій Шестак. Сюди йшли молоти зерно, бити соняшник навіть із сусідніх Виноградівського та Мукачівського районів. А що вже говорити про розвиток спорту. У найбільшій пошані був футбол. Особливої популярності він набув, коли тренером команди був небезвідомий Віктор Шишін. Футболісти виступали навіть в обласній першості, були в трійці призерів.
Василь Данканич не приписує собі усі заслуги. Він із повагою називає своїх попередників Івана Галаса та Івана Яцуру. За період їх керівництва Василь Васильович працював у господарстві бригадиром і завідуючим Загатянським відділком (у ті часи були й такі посади, які міг обіймати не кожен. Тут треба було мати певний досвід, знання, авторитет, бо не кожному дано керувати людьми). А знання він набув спочатку в Мукачівському радгоспі-технікумі, згодом закінчив Львівський сільськогосподарський інститут (спеціальність «Вчений-агроном).
А доля звела Василя Васильовича із вчителькою біології Загатської середньої школи Ганною Іванівною Данканич. І знову ж таки хто тепер із школярів повірить, що учні на уроках біології займалися на шкільній ділянці, де вирощували квіти. А Василь Васильович допомагав їм у придбанні насіння, забезпечував органічними і мінеральними добривами, охоче передавав їм свій багатий досвід.
– Керівник яким би мудрим не був, – розповідає В. Данканич, – він мусить опиратися на кадри. Одним із таких керівників, на кого можна покластися, був головний зоотехнік Михайло Бідзіля. Молоко було лише високої якості, йшло першим сортом. Доярки і телятниці працювали на совість. І заробітна плата була достойною – понад 300 карбованців. Як на тодішні часи то були немалі гроші.
Народився В.В. Данканич у с. Загаття 16 травня 1937 року. Закінчив місцеву середню школу. Працював на Мукачівській меблевій фабриці, чотири роки трудився у Казахстані. Тринадцять років працював секретарем Загатської сільської ради. Добре знав місцеве самоврядування. Навіть випускав стінгазету, в якій висвітлювалося життя громади. Там можна було прочитати матеріали про крадіїв, п’яниць, дармоїдів.
У своєму сімейному архіві має чимало нагород – грамоти, дипломи, подяки. За чесну, сумлінну працю нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, за який тепер має надбавку до пенсії.
Разом з дружиною виховали двох дітей – сина Василя і дочку Оксану. Є внуки. Василь Васильович ще й дотепер порається на землі, має ділянку, де вирощує картоплю, кукурудзу, квасолю, столові буряки, помідори, огірки і часник.
А на селі так і повинно бути, -- каже Василь Васильович. – Що то за чоловік, що на базарі купує сільськогосподарські продукти. Цьому я навчив і своїх дітей. Фізична праця загартовує. Хіба є щось ліпше, ніж ще до схід сонця візьмеш у руки косу, нагостриш її і починаєш косити. Валки рівно стеляться під косою, яку вчора ввечері наклепав. А коли трава сохне на сонці – який приємний запах. Тільки тоді ти відчуєш, що молоко воістину цілюще.
В.В. Данканич дотепер згадує хід жнив. То було справжнє свято праці. До комбайнерів у поле приїжджали учасники художньої самодіяльності, співали українські народні пісні, у яких прославляли працю селянина. У полі серед жниварів можна було зустріти й відомих письменників Петра Скунця, Івана Чендея, Василя Кохана, Василя Вовчка, Дмитра Кешелю, журналістів Олександра Сенинця, Юлію Зейкан, Миколу Паламарчука, Мирослава Дочинця… Боже, які то були часи! А хліборобам в поле привозили смачні обіди, ще й пива холодного!
А хто тепер повірить, що колгосп мав своє проводове радіо. Там виступали не лише голова господарства, а й бригадири, ланкові, агрономи, зоотехніки. Вони розповідали, хто де сьогодні буде працювати, які роботи слід проводити першими, скільки слід заготовити сіна на зимовий період.
– Колгоспники охоче передплачували районну газету «Нове життя», бо там можна було прочитати, що робиться в сусідніх господарствах, – розповідає В.В. Данканич. – Бажаними гостями в нас були Іван Печора, Василь Звонар, Михайло Ціцак, Наталія Бабинець… То були часи, коли люди тягнулися до засобів масової інформації, в одну сім’ю надходило по 3-4 видання. Я й сам неодноразово друкувався на сторінках районного часопису. Моя дружина теж була активним дописувачем. Ми всією сім’єю з нетерпінням чекали на листоношу.
Тепер часто можна почути, що під час виходу на пенсію люди не мають відповідних пророблених років. А у В.В. Данканича стаж сягає за 50 літ (на двох би вистачило). Він каже, що щастя мав від роботи. Доки ти затребуваний, доти ти живеш. Значить, ти потрібний людям.
Незважаючи на поважний вік, почувається добре. Ще й тепер дров наколе, їсти зварить, допомагає дітям і онукам.
Отож, із ювілеєм Вас, Василю Васильовичу! Хай зозуля накує Вам ще багато літ.

Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар

*