Версія для друку Версія для друку

На порозі – 95

3201

Цю жінку, хоча вона від нас і далеченько мешкає, знаю з самого дитинства. Це М.І. Вайтиковська. А з матір’ю моєю (уже покійною) в колгоспі в ланці працювала. Згадуючи ті часи, у неї на очах виблискують сльози. Мовляв, ой як тоді тяжко було. Спочатку за трудодні працювали, а далі за копійки. Радість трохи була, коли вже мали по три карбованці на місяць, далі 7, 10. Всі молоді роки віддала колгоспові. Згодом чоловік важко захворів, а діти були малі.
Згадує (має добру пам’ять), коли пішла з братом далеко в ліс по малину, яку потім в нижніх селах обмінювали на шматок хліба або пригорщу муки, голодна, боса, а на серці був якийсь неспокій.
Коли повернулася додому, сказали, що син Михайло око ножем поранив. Доки повела його в Білки, а звідти в Берегово, око стекло, і шестирічний хлопчик залишився без зору. Старший брат Василь, як міг, доглядав за братом. А ще була і дочка Марія, з якою мати живе і зараз.
М.І. Вайтиковська все життя була худорлявою. Згадує, як її силою забрали в Ільницьку лікарню й лікували хворобу, якої в неї не було. Отак два тижні даремно приймала процедури. А виявилося, що її сусідка (теж М.І. Вайтиковська, теж в тій самій ланці трудилася) дійсно була хворою. Лише обидві були різних років народження.
Уже 44 роки, як Марія Іванівна є вдовою. П’ятнадцять років, як не стало сина Михайла, що проживав у Вінниці, батька шістьох дітей. Зять Михайло теж шість років, як помер. Як мовить, нікому дров заготовити, хату полагодити. Цим мусять займатися дочка Марія з доньками та онучкою. До речі, Світлана, внучка старенької, теж повдовіла півроку тому (жили на Хмельниччині). То ж одинадцятикласницю Маринку та шестирічного Максимчика мусить сама виховувати.
Довгожителька виховала трьох дітей, має 11 онуків, 10 правнуків.
Коли ми завітали з сусідкою Ольгою Юріна (племінниця бабки) до їхнього будиночка, старенька з правнуком Максимком сукали качани кукурудзи. Не можна було намилуватися, як вони це спритно виконували. А вже з каструлі запахло вареним зернятком кукурудзи, яким через кілька хвилин хлопчик уже смакував разом із прабабусею.
І бачить бабка Марія зблизька слабенько. А от Іршавську райлікарню, Заріччя, Дубрівський монастир їй видно ясно. Живуть вони в урочищі Бозники, на високому березі, звідки все видно, як на долоні.
На прощання Марія Іванівна провела нас за поріг.
– Аби скоро літо, тоді ми з Максимком загаздуємо, – лагідно посміхається. Жінка за своє життя нікому зла не зробила, жила чесно і справедливо.
Незабаром їй виповниться 95. Отже, будьте такою й надалі, а ще здоровою.

Ганна Ляшко,
с. Осій

Прокоментуй!

Ваш коментар

*