Версія для друку Версія для друку

Іршавщина на шпальтах «Культурологічних джерел»

3-47

Уже чотирнадцятий рік поспіль у місті над Ужем виходить щоквартальний вісник «Культурологічні джерела». Його засновник – обласний організаційно-методичний центр культури.
– Постійно тримає руку на пульсі часу відповідальна за випуск Ганна Дрогальчук, – каже член редакційної колегії Марина Офіцинська. – Важливість видання полягає в тому, що воно чи не єдине в області, яке висвітлює культурно-мистецьке життя краю. Водночас на сторінках журналу відображаються основні аспекти діяльності закладів культури, пропонуються методичні розробки провідних методистів центру, друкуються рецензії, статті з досвіду роботи народних та зразкових самодіяльних колективів. Тут можна прочитати й розповідь про видатних діячів Срібної Землі. Не оминає часопис і публікації нарисів про життя та творчість талановитих майстрів народних художніх промислів краю, співаків та хореографів, клубних працівників, подає різноманітні інформації про фестивалі і конкурси, виставки, презентації, концерти.
Відрадно, що серед постійних авторів – відомі журналісти, письменники, мистецтвознавці, краєзнавці. Серед них Василь Бедзір, Володимир Мишанич, Іван Хланта, Віктор Теличко, Василь Габорець, Оксана Гаврош, Василь Кобаль, Михайло Ісак.
Уже традиційними стали на шпальтах видання рубрики «Квартал», «Відлуння події», «Актуально», «Думка вголос», «Сторінками історії», «З досвіду роботи», «Постаті», «Ювілеї», «У світ», «Знайомство зблизька», «Пам’ять».
Вісник часто знайомить читацький загал із культурою Іршавщини. Так, на першій і четвертій сторінках обкладинки у №4(36) за минулий рік вміщено фото бетлегем с. Довге («Хижка»).
Традицію сповіщати односільчан про народження Ісуса Христа, -- розповідає громадський активіст Наталія Петканич. – наша громада зуміла зберегти і в часи комуністичного режиму, коли християнські обряди і звичаї переслідувались. Тоді бетлегеми: Нижнянський і Вишнянський ходили лише боковими вуличками, щоб не потрапити на очі атеїстам. Люди старшого покоління добре пам’ятають ті часи, коли доводилося переховувати учасників бетлегему. У 1977 році «активісти» навіть спалили символ вертепу – хижку. Та це не стало на заваді тим, хто вірить в Бога. Сучасна молодь продовжує традиції батьків і дідів – вона охоче бере участь у місцевому вертепі. А самі колядки і вертепне дійство передаються з покоління в покоління, зберігаючи місцевий колорит та автентичність.
У цьому ж номері вміщено матеріал Ігоря Берегія і Марини Офіцинської «Хору ветеранів – 30 років». Мова йде про народний хор ветеранів Іршавського районного будинку культури (керівник – Оксана Сідор, концертмейстер – Михайло Сай). У виконанні колективу часто звучить духовний твір «О, Боже, спаси і помилуй», в’язанка закарпатських народних пісень, старовинні рекрутські пісні та ін. у 2003 році колективу присвоєно звання «Народний». Тепер у його репертуарі понад 100 творів, серед яких закарпатські народні пісні в обробці Петра Світлика, Надії Мельник-Гудь та інших самодіяльних композиторів. Тут також твори на релігійну тематику та пісні воєнних років.

Заслуговує на увагу у цьому номері ще один матеріал про іршавчанина Михайла Машкіна – автора пісні «Верховино, мати моя», яка стала своєрідним гімном Закарпаття. М. Машкін запам’ятався землякам своєю привітною, радісною усмішкою, чарівним голосом і неперевершеним талантом. Він виступав зі своїм колективом не лише на сільській чи районній сценах, його піснями захоплювалися в Ужгороді, Львові, Харкові, Києві. Звучали вони також по радіо та телебаченні. І це, завважимо, при тому, що за часів тоталітарного режиму його ім’я замовчувалося.
Колектив редакції газети «Нове життя» теж щиро вдячний творцям «Культурологічних джерел» за те, що тут вміщено матеріал «Торуємо шлях до сердець читачів і завойовуємо їх довіру» із нагоди 70-річчя районного видання. Приємно було дізнатися, що тут гострили пера такі відомі журналісти, як власкор газети «Голос України» Іван Гудзоватий, кореспондент газети «Зірка» Ганна Матіко-Бубнова, телеведуча на телеекрані «Україна» Марина Михтонюк (Кухар), письменники лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Дмитро Кремінь, лауреат Всеукраїнської премії імені Лесі Українки Степан Жупанин, відомі майстри пера Іван Петровці, Лідія Повх-Ходанич, Василь Кузан, Іван Шмулига, Юрій Балега.
У цьому ж номері вміщено також розповідь про директора будинку культури села Чорний Потік Михайла Глебу. Майже півстоліття він пропагує у гірських селах українську народну пісню. Створив ряд художніх колективів, які успішно виступали на районній та обласній сценах й на концертних майданчиках Львова, Києва і Москви.
Ми навіть дали концерт в «Останкіно» разом із Кубанським народним хором, -- каже Михайло Глеба. – То була велика честь. Нас показували по всьому Радянському Союзу. О Боже! Скільки листів надійшло нам! Насамперед люди цікавилися репертуаром нашого колективу, хотіли якомога більше дізнатися про учасників, за рахунок чого ми добилися такого успіху.
Торік у №3 «Культурологічних джерел» було вміщено статтю Михайла Ісака з Іршави «Безмежно висока і світла просинь неба Юлія Мошака». Юлій Юлійович – цікавої долі людина. Про себе він розповів буквально таке: «Якби не став художником, то міг би бути відмінним автомеханіком. Моїй «Волзі» скоро сорок років, а вона ще й досі в дуже хорошому стані: всі ремонти роблю особисто, від найдрібнішого – до найскладнішого. Навіть двигун перебирав власними руками.» На перший погляд непримітний майстер пензля із Довгого добре знався із Ернестом Контратовичем, Антоном Кашшаєм, Іваном Шутєвим, а про Йосипа Бокшая одну з легенд розповів. Коли він (Йосип Бокшай – В.Ш.) помирав, то всі свої зелені фарби передав Адальберту Ерделі, бо той визнавав лише синю і зелену барви.
Михайло Ісак порадував читача у цьому ж номері ще однією публікацією – «Про відзначення 110-річчя не лише письменника свого роду, але і його священика». А саме – про письменника Юрія Станинця із Нижнього Болотного, на долю якого випали нелегкі часи. Це був справжній український патріот.
Напевне, привернув увагу читача і матеріал «Як Малий Раковець став маленьким Римом». Мова йшла про презентацію книги Ольги Бедьо «Малий Раковець – маленький Рим». Молода вчителька з гірського села на Іршавщині взялася за нелегку справу. «Основна ідея цієї книги, -- йдеться у передньому слові, -- прищепити землякам, особливо молодому поколінню, любов до рідного краю, повагу до його історичної та культурної спадщини, викликати почуття гордості і патріотизму за свою Батьківщину, своїх талановитих і працьовитих людей».
Перегортаючи «Культурологічні джерела», щоразу натрапляєш на публікації про рідну Іршавщину. Це говорить про те, що нам є про що розповісти у крайовому часописі. На його сторінках зустрінеш чимало знайомих імен, які творять культуру рідного краю.
Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар

*