Версія для друку Версія для друку

Янош Рейті: «Жити потрібно сьогодні. Що буде завтра – відомо хіба що Всевишньому»

Яноша Рейті знаю вже понад три десятки літ. Свого часу майстри пензля району часто збиралися в місті над Іршавкою за чашкою кави, вели мову про наболілі проблеми, влаштовували пленери в мальовничих куточках краю. Серед них були Василь Бердар, Євген Максим, Андрій Синетар, Василь Філеш, Михайло Понзель, Михайло Лесьо, Василь Пинзеник, Іван Скраль…Кожен із них залишив помітний слід у мистецтві Закарпаття.
Іршавчанин Янош Рейті свою долю пов’язав із обласним центром. Дотепер згадує навчання в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва. Його вчителями були небезвідомі педагоги Вільгельм Берец та Олександр Петкі.
– Там витав дух нашого земляка – основоположника закарпатської школи живопису Адальбрета Ерделі, – згадує тепер художник Степан Лях з Іршави. – До нас, іршавчан, ставилися з великою повагою. У той час в училищі навчалися у майбутньому відомі художники Володимир Щур, Василь Беца, Олександр Аккерман.
Один раз зустрівши Яноша Рейті, запам’ятаєш його на все життя. Невисокого зросту, дуже жвавий, рухливий, із хвацько закрученими козацькими вусами. Це надзвичайно колоритна особистість не лише із огляду зовнішності, а і з огляду внутрішньо-глибинного наповнення духовністю. У художньому світі його знають як живописця, який творить пейзажі, натюрморти, етюди, графіку й абстракції.
Мистецтвознавець Володимир Мишанич з Ужгорода пише: «Його (Яноша Рейті – В.Ш.) твори оригінальні й добре впізнавані, вирізняються самобутнім світобаченням. Художник з любов’ю зображує дерев’яні архітектурні пам’ятки, церкви, старі будинки, створює цільний образ патріархального Закарпаття, що потихеньку відходить у вічність і житиме тільки на полотнах майстрів. Багато полотен художника створені на Іршавщині та Міжгірщині, в горах.»
Не забуває Янош Рейті і про Іршаву.
– Будучи в рідних, –обов’язково зайде до мене, – продовжує далі Степан Лях. – А йому завжди є про що поговорити. Нещодавно, наприклад, в Будапешті проходила його персональна виставка. До експозиції ввійшло кількадесят графічних робіт, створених Яношем протягом десятиліть творчої праці, – акварелі, пастелі й навіть намальовані звичайною кульковою ручкою.
До речі, Я. Рейті із 1974 року – постійний учасник обласних виставок. Свої роботи виставляв також у Будапешті, Празі, Варшаві та експо-2000 в м. Ганновер у Німеччині.
Янош Рейті – людина скромна. Про себе говорити не любить. Малювати почав із раннього дитинства. Був неслухняним, як і всі дітлахи. Особливо потерпали стіни. Маленький Янош їх постійно розмальовував на свій смак, за що, йому часто попадалось «на горіхи». Після закінчення художнього училища працював, як і більшість тогочасних майстрів пензля, у рекламному комбінаті художником-оформлювачем, потім у Закарпатському виробничо-художньому фонді. Тут заробляв на хліб-сіль.
Я. Рейті – справжній живописець. Він завжди пише наживо – і пейзажі, і натюрморти, себто з натури. Особливо надихають його до творчості жінки. Напевне, саме тому вони переважають у його картинах. Здебільшого – оголені. Вони – відверті й розкуті, позбавлені будь-яких комплексів. Він, як ніхто, розуміє жіночу сутність, яка дає життя. До речі, небавом в Ужгороді відбудеться виставка його робіт на еротичну тематику.
Якось у розмові Я. Рейті зізнався:
– Як побачу гарну жінку, в душі настає весна. Життя набуває нового сенсу і змісту. А жіночу красу слід помічати. Вона присутня всюди – і в літературі, і в живописі, і в музиці. Тому красу віднаходить хто в нотах, хто у фарбах. Це, звісно, дається далеко не всім. Потрібно мати дар Божий.
Художник завжди залишається вільним митцем, некомерційним. Повсякчас спирався на власну інтуїцію, експериментував, робив те, що підказувало серце. Прикладом у житті для нього був авангардист Ференц Семан, який вважався одним із найталановитіших учнів Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая.
Дослідник українського мистецтва Андрій Будкевич пише:
«У світі мистецькому, незалежно від континенту, стилю та жанру, від епохи, є і будуть масштабні постаті, а опісля них приходять подеколи – здрібнілі епігони, копіїсти, або просто ремісники… Та поза цим процесом є безліч інакших. Почасти, невидимий процес передачі засад, традицій малярства певного краю, окремої школи, чий добрий дух мистецького інсайту, який витає скрізь… Цим добрим духом творчого начала щедро наділений оригінальний, у чомусь ексклюзивний живописець з Ужгорода Янош Рейті…»
Вперше побачив роботи Я. Рейті на виставці в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту в Ужгороді. Він знайшов себе, має свій почерк, не схожий ні на кого. Безумовно, зізнається, завжди запозичав щось у великих митців, але ніколи нікого не копіював.
Будь-який митець живе своїми творами. Кожна робота йому дорога. Янош Рейті довго може говорити про полотна «Весна у Бескидах», «Баржі на Тисі», «Копиці», «Бескиди у ранніх променях», «Маївка», «Сільський інтер’єр», «Стара комора»… Скільки енергії, сили вкладено у них. Якщо в помешканні є хоча б одна картина, воно стає інакшим, а люди, які там проживають, – добрішими. Краще не скажеш.
Запам’ятався мені ще один влучний вислів Я. Рейті: «Жити потрібно сьогодні. Що буде завтра – відомо хіба що Всевишньому». Це й справді так. Треба щодня сповна віддавати себе улюбленій справі, не відкладати на завтра те, що можеш зробити сьогодні. Так робили усі великі люди. Добре, що це стало і життєвим кредо Яноша Рейті.

Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар