- Нове життя - https://nz-ir.com -

Село людьми красне

У попередньому номері газети «Нове життя» було надруковано матеріал «Чи стане Іршавщина туристичною?» Судячи з численних телефонних дзвінків, він викликав чималий резонанс серед читачів. Наш район уже давно приваблює туристів. Особливої уваги в цьому контексті заслуговує село Ільниця. Про нього – наша розповідь.
Напевне, кожен, хто завітає на Іршавщину, хоче навідатися в село Ільницю. Воно відоме тим, що тут народилися колишній гравець національної збірної СРСР по футболу, дворазовий чемпіон Радянського Союзу, фіналіст, срібний призер чемпіонату Європи-88 Віктор Пасулько, колишній гравець національної збірної України і СРСР Іван Гецко, відомі футболісти Михайло Ловска та Іван Улинець, які свого часу виступали за Ужгород «Закарпаття». У шахтарському селі народилися талановитий письменник, прогресивний літератор краю Василь Фенич, поетеса Маргарита Паулик. Радує поетичними рядками Оксана Вовканич, поезія якої причаровує, спонукає до роздумів.
Прославив рідне село і художник Василь Ловска. Він брав участь в ілюстраціях книг Івана Петровція, Івана Реги, Василя Кузана, Андрія Савки, свої роботи виставляв на районних та обласних виставках.
Кажуть, що село людьми красне. Ільниця давно вже вважається кузнею кадрів. Василь Причина був першим секретарем райкому партії, Іван Велиган, Максим Хохлов, Іван Клим, Василь Ковбаско – головами райдержадміністрації, Віктор Симканинець очолює районну раду. Сільські голови Ільниці – теж місцеві. Довгий час очільником села був Василь Ромочівський. Тепер громаду очолює Василь Павлище. Віктор Химинець був заступником прокурора області, Еміл Попович – мером Ужгорода, Іван Клим та Мирон Черничко очолювали іршавську міліцію.
Перша згадка про село датується 1450 роком. Ільниця була одним із найбільших населених пунктів Верховинського повіту Березького комітату. На той час село мало власну печатку з гербом у щиті, увінчану короною, — зображенням вівці (у 1904 році герб було затверджено в кольорах на червоному тлі, на зеленій землі – срібна вівця).
Ільниця відома своїми покладами бурого вугілля. Особлива унікальність покладів – глибина від одного до 70 метрів. Усього на території села – чотири вугільних пласти, що утворилися близько 15 мільйонів років тому. А перша вугільна шахта закладена в селі ще 1864 року. За часів Радянського Союзу в Ільниці працювало 8 шахт. Проте в 60-их роках минулого століття з’явилися більш економні джерела енергії і їх через нерентабельність закрили.
Кар’єр, із якого добувають відкритим способом бурий лігніт (дерев’яне вугілля), діє дотепер. До речі, в 1949 році тут було зведено і введено в дію теплову електростанцію. Директором був Олександр Барна.
Село має вигідне географічне розташування. Воно знаходиться за 4 кілометри від районного центру. Свого часу сюди було прокладено вузькоколійну залізницю. Як і в радянські часи, тут дотепер розвинута економіка, створено підприємства, які займаються різними видами діяльності. Так, ТзОВ «НовоТекст» спеціалізується на пошиві шкіряного верхнього одягу, ПАТ «Ільницький завод МЗУ» виготовляє зварювальне устаткування, ТзОВ «К’Лен» займається обробкою дерева та виготовленням меблів, ТзОВ «Лігніт» – видобутком бурого вугілля та бентонітових глин, ПАТ «Закарпатський завод мастильного обладання» постачає на ринок відповідне мастильне обладнання, а ТзОВ «Берег-Кабель ГМБХ» — кабельну продукцію. До речі, там трудяться не лише ільничани, а й жителі багатьох населених пунктів району.
В історію району золотими літерами вписали свої імена уродженці села – колишні керівники підприємств району – абразивного заводу Василь Дубішко, Ільницького дослідного заводу МЗУ – Дмитро Матіко, заводу «Іршавремверстат» – Олександр Барна.
У 1959 році у селі запрацювала школа-інтернат. Вона була зведена для потреб виховання дітей, які народилися у післявоєнний період і потребували державної підтримки. За час свого існування вона виховала багатьох відомих краян.
Радує те, що в селі практично немає проблем із соціальної інфраструктурою. Тут функціонують чотири дошкільні навчальні заклади, три загальноосвітні школи, школа-інтернат, спортивно-гуманітарний ліцей, дитяча школа мистецтв, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптеки, бібліотеки, два заклади культури – центр дозвілля «Шахтар» та клуб «Новоселиця».
Цікаво, що в Ільниці мирно співіснують віряни 5 конфесій: православна (Свято-Покровська церква, церква Різдва Пресвятої Богородиці), греко-католицька (Свято-Михайлівська церква), ЄХБ, АСД та ХСД. Тут немає жодних конфліктів на релігійному ґрунті. До речі, Михайлівська греко-католицька є унікальним храмом. Вона збудована із величезних каменів-валунів 1707 року, товщина її стін доходить до 110 см.
А що вже казати про Смерековий камінь, про якого складено чимало легенд, Зачаровану долину, яка вже стала Національним природним парком! Кілька років тому в Ільниці побував інвестор із Австрії, який задумав збудувати тут великий туристично-рекреаційний об’єкт із гірськолижною трасою. Звісно, є ще ряд інших пам’яток, яким у перспективі збутися.
Василь ШКІРЯ.