Версія для друку Версія для друку

Чому я передплачую газету «Нове життя»?

Через товщу тисячоліть дійшло до нас слово. Ще до всесвітнього потопу був написаний давній пам’ятник Єноха. Шумерський епос, вавилонські клинописні таблиці, древня єгипетська та грецька антична література, письмові пам’ятки олександрійської бібліотеки, кумранські манускрипти, священні кодекси християнського письменства, датовані першими століттями появи церкви – ось далеко неповний перелік шедеврів людської цивілізації. І незважаючи на те, що людство вступило в епоху комп’ютерних технологій, все ж таки слово має майбутнє і для прийдешніх поколінь. Іршавська районна газета «Нове життя», яка нещодавно відзначила своє 70-річчя, в цей час, коли економічна криза охопила все суспільство, на своїх сторінках несе вічне слово, яке вселяє надію на завтрашній день.
З початку 90-их років ХХ століття я друкуюсь часто на сторінках районної газети «Нове життя» та інших видань. І публікації носять церковний зміст. А це, повірте, дуже відповідальна, підкреслюю, церковна журналістика.
Як пастирю, доводиться висвітлювати на сторінках газети різні питання, в тому числі громадського життя через призму поглядів пастирського служіння святій Церкві та Божому народу. Як викладачу Мукачівського духовного училища, мені доводиться брати участь у роботі наукових церковних конференцій, у тому числі й міжнародних. Пригадую, що одна з них була присвячена 400-річчю Києво-Могилянської академії, а друга – 1000-літтю першої згадки древньоруського монашества на Афоні. У роботі конференцій останнім часом беруть участь науковці та студенти українських вищих навчальних закладів, які виступають у Київській духовній академії та семінарії. Повірте, всі вони зацікавлені у тісній співпраці з духовними навчальними закладами України. Це дійсно виростає на наших очах майбутня українська інтелігенція, яку цікавлять питання духовного життя.
Нині ми бачимо, що релігія і наука аніскільки не виключають одна одну, як це вважали раніше і чого боїться багато наших сучасників, а навпаки – вони узгоджуються, доповнюють одна одну, бо «наука без релігії неповноцінна, а релігія без науки сліпа», — писав А. Енштейн. Науковий світогляд, що претендував на універсальну парадигму, яка замінила б релігію, звичайно, не відбувся. Створення будь-якої стрункої наукової системи неминуче призводить до думки про існування Бога.
Особливо сьогодні це є актуальним у нинішньому світі. У нашому досягненні світу і при обранні шляхів виходу цивілізації з моральної та економічної безвиході цілком раціонально доповнити наукове знання релігійним. Прийняття наукою Бога Творця сприятиме глибшому пізнанню духовних цінностей та можливості виходу людини із затяжної кризи, яка є кризою людського духу, кризою душі.
Василь ІГНАТ,
протоієрей м. Іршава.

Ваш отзыв

Ваш коментар