Версія для друку Версія для друку

90 благословенних літ

Без названия

Наші роки – наше багатство. Так говорять у народі. Людина, яка дожила до глибокої старості, згадує про події, випадки, перешкоди, які траплялися на життєвому шляху. А вони були приємними, інколи поганими і навіть небезпечними для життя. Про одну з таких подій у своєму житті згадує учасниця бойових дій, доброволець Червоної Армії Софія Юріївна Лендєл
… Осінь 1944 року. Червона Армія , громлячи ненависного ворога – німецько-фашистських окупантів, визволила Закарпаття. В Карпатському краї завирувало нове життя. Створилися органи нової влади. Вже тоді було зрозуміло, що Закарпаття буде возз’єдано з Радянською Україною. В селах офіцери Радянської армії проводили запис добровольців в діючу армію. Молоді хлопці та дівчата, чоловіки середніх літ записувалися в добровольці. Їм обіцяли, що після закінчення війни будуть направлені вчитися, здобудуть спеціальність і матимуть високооплачувану роботу. Софія Лендєл (дівоче прізвище Якима) разом з низкою односельчан із Загаття записалася в добровольці.
У Сваляві на збірному пункті їх одягнули у військову форму, взули в кирзові чоботи. Розпочалася військова підготовка. Навчали дівчат навіть вогневій підготовці, марширувати в строю, співати воєнні пісні. Приблизно через місяць, як назбиралося дівчат, новобранців більше сотні, їх машинами відправляли на фронт. Прийняли присягу, видали зброю – гвинтівки.
Війна йшла повним ходом. Червона Армія завдає удари за ударами, визволяючи країни Європи від фашистської чуми. Як згадує Софія Юріївна, їм, закарпатським дівчатам, зодягненим у військову форму, довелося багато пережити. Бомбардування, обстріли ворожих солдат, холод, а інколи й голод… Таке з пам’яті не зітреться ніколи.
Хоч до кінця війни залишалося мало, ворог чинив відчайдушний опір. В кожному бою в роті, в якій служила Софія Юріївна, були втрати, жертви, багато поранених бійців. Кожного дня під час зустрічі дівчата обнімалися, цілувалися, дякували Богу, що живі. Ще й тепер Софія пам’ятає, як кров’ю серце обливалося, коли загинула їхня подруга Олена з Нижніх Воріт. Закарпатські дівчата-добровольці здебільшого були регулювальницями, телефоністками, працювали на кухні, доглядали за пораненими.
Софія Юріївна не забуває сказати, що з ними командири поводилися дуже добре. Оберігали під час обстрілів, бомбардувань. Ніхто і ніколи їх не образив. Перемогу зустріли недалеко від Берліна. Яка то була радість, плакали від щастя. Значило, що скоро будуть вдома. Незабаром їх демобілізували, відправили потягом до Мукачова. Після демобілізації Софія Юріївна працювала секретарем Загатянської сільради. Одружилася. З’явився первісток на світ. Опісля тридцяти років трудового життя встигла пропрацювати у колгоспному млині і в колгоспі. Їй недавно виповнилося 90 літ.
Софія Юріївна активна, має добру пам’ять, порається по господарству, бавить правнуків, говірлива, розповідає про своє життя-буття. Разом з чоловіком виховали п’ятеро дітей. Є сім онуків, п’ять правнуків. З ювілеєм її привітали сільський голова та керівник сільської ветеранської організації.
Михайло ЛОМАГА

Прокоментуй!

Ваш коментар

*