- Нове життя - https://nz-ir.com -

У СПАДОК – ПАРАФІЯ, У ПОДАРУНОК – ФАРА

Вісім років прослужив парохом у Великораковецькому приході греко-католицький священик отець Михайло Еґреші – із 1941-ого до 1949-ого року. Ліквідація радянською владою греко-католицької церкви катком репресій пройшлася і по долі цього священослужителя. Тверда віра, нездатність та небажання іти на компроміс із власним сумлінням не дозволили йому змінити канонічне підпорядкування, і «загримів» громадянин Еґреші до ГУЛагу. Нескорений, він і там не зрадив обраному шляху і, як людина, у якої слово і діло об’єднані чистою совістю, брав участь у повстанні в одному із таборів на Півночі радянської імперії.
За малим чи не через сімдесят років служити до Великораковецької греко-католицької громади після навчання в Ужгородській греко-католицькій богословській академії імені Теодора Ромжі направили внука отця Михайла Еґреші о. Олександра Еґреші.
… Так уже вийшло в ту епоху, що не всі змогли встояти: не зігнутись, не зламатись, не піддатися спокусі, не проявити слабкість. Бо на тій нашій стежині від народження – до вічності і вогонь палить, і вода топить, і труби славу сурмлять, а не загубити себе вкрай важко, а інколи віднайти – іще складніше. Іван І. Лях, споконвічний землероб у колгоспі «Виноградар» був на хорошому рахунку: його поважало керівництво господарства, любили і поважали бригадира підлеглі у Малораковецькій бригаді. Високий авторитет Іван Іванович здобув невтомним трудом та знаннями. Проте, є ще один, не менш сутнісний елемент господарської кар’єри за радянської доби, який майже стовідсотково був наявний навіть на найнижчих щаблях кар’єрного сходження: ти мав стати комуністом, таким чином партія немовби замотувала в один клубок істинних своїх прихильників і вимушених подорожніх. Мабуть, до таких належав і бригадир Лях. Розпад Радянського Союзу. Реабілітація греко-католицької церкви. Незалежність України. Занепад колективного господарства. Невдалі намагання реформ у аграрній сфері. Все це – нехай і не всі, але ключові точки нашого життя за останні три десятиліття.
Кожен по-різному переосмислює своє життя, по-різному виправляє минулі помилки, спокутує гріхи. Іван Іванович при дорозі між Великим і Малим Раківцем побудував невелику церкву. На своїй землі, виділеній колишнім ТзОВ «Виноградар» у пай, за власні кошти та власними зусиллями, але на відміну від віднедавна відомих народних депутатів України не записав на власне ім’я. Храм носить ім’я святителя Іоанна Златоуста. Отож, у ньому тепер і проводить богослужіння невелика греко-католицька громада Великого Раківця.
Тієї суботи святу службу у ній відправляв помічний єпископ Ніл Мукачівської греко-католицької єпархії. Співслужили йому настоятель храму о. Олександр Еґреші, о. Олександр Сарай – настоятель Свято-Миколаївського храму із Доробратова та декан Білківського деканату о. Віталій Шелемба.
Найперше любити слід ближнього. Це, виявляється, робити набагато складніше і важче, ніж проявляти високе почуття на відстані. Саме тому духовні пастирі повинні жити із своїми прихожанами. Той день для великораковецької греко-католицької громади увінчався знаменною подією – помічний єпископ Ніл разом із священиками освятив будинок, у якому проживатиме сім’я настоятеля храму святителя Іоанна Златоуста о. Олександра Еґреші…
Доля у Марії В. Буря склалася так, що доживши до пенсійного віку, жінка залишилася одинокою. У її обійсті уже більше року проживала сім’я священика. Отож, Марія Василівна від щирої душі вирішила зробити щедрий дар цій родині та й усій громаді – передати у власність парафії свій будинок.
Отак завершився один із циклів у історії Великого Раківця та її греко-католицької громади. Завершився один і починається новий у новітній українській історії, де естафету прадіда о. Михайла Еґреші перейняв його правнук о. Олександр Еґреші.

Михайло БОРЖАВСЬКИЙ