Версія для друку Версія для друку

Афон і Київська Русь Роль Афону у заснуванні древньоруського чернецтва

58088.b

Чернецтво, як стремління до вищого, аскетичного подвигу народилось і вийшло у світ із Християнської Церкви. Духовна аскеза і відомі форми її прояву як дівство, пости, бдіння та постійні молитви мали місце і в перші три століття християнства, але про чернецтво у власному сенсі цього слова, як усвідомленому виходу із світу в пустелю до духовного єднання з Господом, можна говорити тільки з IV століття. Батьківщиною чернецтва є Єгипет і, зокрема, знаменита Нільська долина. Справедливо стверджують історики, що це була немов би нагорода Єгипту за те, що саме він прийняв гнаного Іродом Богомладенця Іісуса Христа разом зі святим сімейством. Як відомо, основоположником чернецтва, а власне самітництва, анахоретства вважають преподобного Антонія Великого (251-356 р.р.), родом копта, житіє якого написав святитель Афанасій, архієпископ Олександрійський.

Існує ще одна думка, що появу чернецтва потрібно ставити у безпосередній зв’язок з жорстокими гоніннями на християнство у часи правління римського імператора Декія (249-251 роки правління), коли християни, щоб уникнути переслідування, йшли в пустелю і полюбивши подвижницьке життя залишались там, про що пише блаженний Ієронім. Перші відомості про чернецтво ми зустрічаємо у творах апологетів християнства Руфіна, Палладія, Кассіана та інших.
Нижньо-Єгипетська Скіткська, Нітрійська, Сінайська, Заіорданська, Мало-Азійська, Фіваїдська та інші пустелі стали духовною оазою для світу чималого числа видатних подвижників чернецтва. І серед них преподобні Антоній Великий, Макарій Єгипетський, Ніл Сінаїт, Іоанн Лествічник, Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ніський та багато інших подвижників християнського благочестя.
У V-VI століттях центр чернечого життя переноситься на Схід, у Палестину. А згодом таким центром стає візантійська столиця Константинополь та г. Афон.
Від епохи правління імператора Костянтина Великого до часів правління імператора Василія, засновника Македонської династії, релігійні будинки і монастирі поширювались у Візантії до безкінечності. Багато праведних мужів і навіть часто вихідці із влади знаходили у монастирях єдине пристанище…
В 430 році прийшов до Константинополя авва Олександр і привив тут акіматенство. Акіматени поставили собі завдання безперервне служіння Богу – постійно перебували в молитві – вдень і вночі. Три хори, які зміняли один одного, возносили Богу безперервну хвалу вдень і вночі. Золотим віком для заснування монастирів у Візантії була епоха царювання імператора Юстиніана (527-565 роки). До речі, саме в цей період завершила своє існування антична філософська школа Платона, яка проіснувала більше ніж дев’ять століть. Саме в цей період самітники та ченці заселяють Афон.
Всьому християнському світу відомо, що Свята Афонська гора знаходиться під особливим покровом Пресвятої Діви Божої Матері, і це місце названо жеребом Її апостольського благовістя. Гора Афон багата святими обителями і знаходиться в юрисдикції Константинопольської патріархії, хоча територіально приналежить до сучасної Греції. Афон розташований на півострові Айон-Орос, що знаходиться на північно-східній території Греції. Афон це сучасна православна чернеча республіка, де сьогодні залишилось 20 православних монастирів, з них 17 грецьких і три слов’янські з більш ніж тисячею ченців. На чолі Святої гори стоїть священний Кінот, до складу якого входять представники всіх монастирів. Виконавчим органом Афону є священна епістасія. У внутрішньому житті кожний з монастирів самостійний у своєму управлінні і керується кожний своїм Статутом. В цілому становище Афону визначається конституцією сучасної Греції, у якій проголошено суверенність Святої гори. Афонські ченці отримали грецьке громадянство. Константинопольський патріархат здійснює нагляд за діяльністю монастирів зі сторони церкови. Представники держави – губернатор і його помічники зобов’язані здійснювати нагляд за дотриманням Статуту Святої гори.
Афон має свою древню історію. Відомий російський мандрівник Василь Григорович Барський, який побував на Афоні в середині XVIII ст., писав, що гора ця «велика і висока і преславна з древніх часів». Вона плодотворна і багата деревами, водними джерелами. Він же відзначав, що греки, які населяли півострів у стародавні часи, спорудили на підвищеному місці божницю і поставили там мраморного ідола, який називався Афос, звідки все це місце отримало назву Афон. Згодом, з’явились тут іноки, які скинули ідола в море і побудували на місці язичницького капища християнський храм.
Ще з апостольських часів, із моменту поширення християнства у світі, воно з’являється і на Афоні. Церковні перекази розповідають, що Божа Матір, прийнявши благодать Святого Духа в День П’ятидесятниці, готувалась згідно з жеребом відправитися в Іверську землю, сучасна Грузія. Але від Ангела вона отримала звістку, що апостольську працю проповіді християнства Їй належить здійснити в іншій землі. Корабель, на якому Божа Матір з апостолами направлялась на острів Кіпр до єпископа Лазаря, якого Іісус Христос воскресив з мертвих і він довгий час по жребію був єпископом Кіпра, попав у бурю і приплив до Афонської гори.

Язичницький народ прийняв Божу Матір, слухав Її проповіді, а згодом увірував в Іісуса Христа і хрестився. Багато чудес здійснила на Афоні Божа Матір, перш ніж відпливти на Кіпр. Вона поставила там керівником і вчителем одного з апостольських мужів і сказала: «Це місце, нехай буде Мені у жребій, даний Мені від Сина і Бога Моєго». Потім поблагословивши народ, сказала: «Благодать Божа нехай перебуває на цьому місці і на всіх, хто буде перебувати тут з вірою і благоговінням і зберігаючих заповіді Сина і Бога Моєго. Потрібні до життя на землі блага хай будуть їм з малою працею в достатку, і життя небесне приготовиться їм, і не оскудіє милість Сина Моєго від місця цього до кінця віків. Я ж буду Заступниця місця цього і тепла за нього Ходатаїця перед Богом».
З того часу Афон вступив у еру християнської історії. Він знаходився під управлінням Риму, який переслідував християн до 313 року, коли візантійський імператор Костянтин Великий видав указ про дарування християнам права громадянства і свободи віросповідання. Ще за апостольських часів християнство на Святій Горі було досить поширене. З’явилися монастирі, розквітло чернецтво.
Овіяний славою Божого благословення та заступництвом Богоматері, Афон поступово стає центром православного чернецтва з досить суворими монастирськими статутами, які хвилюють всіх до цього часу, бо дійсно «благодать Божа перебуває на цьому місці».
І дійсно, і до нині на Афоні не зустрінеш ні дітей, ні жінок. Навіть губернатор, поліцейські, представники громадянської влади – не одружені. Худобина і та лише чоловічої статі. Існує древнє передання, що в 422 р. Афон відвідала донька візантійського імператора Феодосія Великого – царівна Плакідія, але ввійти в грецький монастир Ватопед їй заборонив голос від ікони Божої Матері. З того часу отці Афона встановили закон, який забороняє доступ на Святу Гору особам жіночої статі, що пізніше було закріплено і царськими указами.
Були і важкі сторінки в історії Афона. У VII століття завоювання Єгипту, Палестини і Сирії арабами-мусульманами змусило християн та іноків покинути свої землі. Єпископ Порфирій (Успенський) говорить про два такі нашестя, під час яких араби все нищили, у 670 та 776 роках. Багато хто з них, згідно постановам VII Вселенського Собору 680 р., визначились перейти в монастирі Візантії. Швидкий розвиток чернецтва та виникнення монастирів на Афоні спостерігається в період царювання візантійського імператора Костянтина Погоната (668-685 роки правління). Він віддав весь півострів для монастирів та проживання монахів. Одним із перших подвижників Афона був святий Петро, який прожив на Святій Горі 53 роки (681-734 р.) – це перший безмовник-ісіхаст.
Одним із древніх монастирів Афона, який був побудований грузинами невдовзі після 780 р. в ім’я праведного Іоанна Предтечі – Іверський монастир. У 830 році Афон знову спустошили араби, про що твердить єпископ Порфирій Успенський. До IX століття царські грамоти візантійських імператорів дарували інокам право переважно володіти Афоном. Чисельність іноків різко збільшується, в цей період з’являється і православне слов’янське чернецтво: руське, сербське, болгарське. IX століття в історії Афону – це період розквіту монастирського життя. Серед видатних подвижників був преподобний Євфимій (згадується з 857 року). Грамотою візантійського імператора Василія Македонського у 872 році весь Афонський півострів передається у володіння монахів. У цей період появляється ціла низка всесвітньо відомих афонських монастирів та лаври. Серед них у 963 р. – найбільш відома Лавра, заснована великим подвижником чернецтва та законодавцем преподобним Афанасієм Афонським (помер у 1000 році). Лавра відігравала велику роль під час ісіхастських спорів. Ця Велика Лавра, заснована преподобним Афанасієм Афонським відзначила у 1963 році своє тисячоліття. Серед знаменитих древніх обителей цього періоду відзначимо монастир Зограф, який населяють болгарські іноки; монастир святого великомученика і цілителя Пантелеймона, або Руссик, відданий у 1169 році у володіння руським інокам; монастир Хілендарський, який населяють сербські монахи; Ватопедський (грецький) монастир, який у 980-997 роках був відроджений, історія виникнення якого ще чекає своїх науковців та дослідників. Взагалі в цей період було багато побудовано нових та відроджено старих монастирів Афону. У X столітті на Афоні налічувалося до 180 монастирів.
З великих слов’янських місіонерів, святий Мефодій (помер у 885 році) цілковито належить візантійському чернецтву, оскільки він декілька років був іноком в одному з монастирів Олімпа Віфінського, звідки і виступив разом з братом Кирилом на місіонерське служіння у 863 році. Костянтин (так звали брата Мефодія до прийняття ним чернецтва напередодні своєї смерті), хоч і не був візантійським монахом, – але згодом прийняв постриг з іменем Кирила лише перед самою смертю в Римі у 869 році, – але і він подвизався в одному з монастирів Олімпа Віфінського разом зі своїм братом Мефодієм.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*