Версія для друку Версія для друку

РЕФОРМА НА ЧАСІ. КОЛИ НАСТАНЕ ЧАС «Ч»?

У такому форматі сільські голови УІІ скликання, від Лукова – до Лисичова, з початку каденції не збиралися. Приводом до першої зустрічі за «круглим столом» стала адміністративно-територіальна реформа, що невідворотно наближається як завтрашній – вже новий, у всіх його вимірах, день. Виклики, з якими так або інакше доведеться зіткнутися вже найближчим часом нашим територіальним громадам, невідворотно стануть своєрідною заліковою, екзаменаційною сесією, яку, можливо, не всім вдасться і подолати. Тим не менше готуватися слід усім і кожному зокрема. Такий своєрідний колоквіум напередодні безпречно піднімає рівень загальної готовності.
Недовгим чином, через об’єктивні обставини, у спільному засіданні сільських голів Верховинського краю взяла участь депутат районної ради Ганна Д. Белей. Виступ Ганни Дмитрівни, нехай і доволі короткий, носив від імені Кушницької громади дещо категоричний характер:
– Спочатку ми не вірили у життєздатність реформи, однак, після ряду моїх особистих зустрічей із цілим рядом колег, депутатів районного рівня із різних областей України, думка стала зовсім іншою. – говорила депутат райради.
Здавалося, заданий тон обговорення набиратиме обертів у заданому векторі. Ніби і розвивали його на початку учасники обговорення. Перший серед рівних, якщо так можна назвати господаря зустрічі – Довжанського сільського голову, – Віктор М.Симканич наголосив на тому, що тепер політика держави однозначно спрямована на проведення реформи.
– Грошей нам не вистачатиме ніколи, – продовжував Віктор Михайлович. –Їх бракує всюди – від Німеччини до Сполучених Штатів,але буде можливість концентрувати їх на найнеобхіднішому. А це вже дасть поштовх розвитку нашим територіям.
Далі діалог плавно перейшов у цифровий формат, в тому значенні, що почали аргументувати конкретними даними дохідної і видаткової частин майже кожної із сільських рад. А також детально обговорювали репрезентативні цифри можливого бюджету за умови об’єднаної територіальної громади. Кожен із «лицарів» «круглого» столу мав свої аргументи – дохідну частину – своєрідну вежу-дзвінницю, з якої йому зручніше було вести діалог. Усі контраргументи почали впиратися у ті ж самі кошти, або у ті джерела, що їх наповнюватимуть.
— Якщо нам не вернуть землі і ліси, то з чого наповнюватимемо бюджети? – вів своєї Броньківський сільський голова Юрій Ю. Кузан.
Аргументи «за» не вичерпувалися:
– Об’єднана територіальна громада потенціально стає центром прийняття рішень, – говорив Віктор Михайлович, – і виходить на прямі відносини із Державним бюджетом.
Здавалося, чаша терезів, схильна до об’єднання от-от переважить, але як у тій приказці про того, тьху-тьху, не під ніч буде згаданий, що сидить у деталях, Луківський сільський голова Михайло О.Фанта, який у свій час не останню скрипку зіграв у створенні Луківської територіальної громади та її відділення від «материнської» Приборжавської півтора десятка літ тому назад, задав запитання, що стало поворотним:
– А теперішній закон передбачає механізм виходу із об’єднаної громади?
Відповідь зависла як молоко туману пізньої осені на Боржавських полонинах.
Безумовно, свої аргументи «за» і «проти» та про загальний рівень законодавчого забезпечення адміністративно-територіальної реформи, можливі форми об’єднання висловили також всі учасники «круглого столу», окрім вже згаданих лідерів місцевих територіальних громад, а це були: Віктор І. Шпортень – Приборжавський сільський голова, Михайло Д. Штефко – Кушницький сільський голова, Ярослав В. Пальок – Лисичівський сільський голова. Обговорили і вже набиті шишки на цьому шляху у сусідньому, Хустському районі, і досвід у с. Вільхівці у Тячівському та Калушському – сусідньої Івано-Франківської області.
Русло подальшого обговорення з меншою або більшою швидкістю оберталося у круговерті, що пінилася фактично одним-єдиним аргументом:
– Я не хочу увійти в історію рідного села (громади), як той, що позбавив її суверенного статусу.

Вірогідно, що таким чином адміністративно-територіальна реформа не просунеться ані на йоту. Так само зрозуміло, що залишити все без змін – безумовно не вихід і тупцювання на місці у старих, ще радянського розміру, «калошах» – явний регрес. Пустити справу на самоплив, значить рано чи пізно дочекатися від держави кроків, подібних до того, як це робилося із декомунізацією у топонімах та іншому.
Нині діючий закон явно не враховує специфіку різних регіонів країни, розробники реформи мусіли б запропонувати територіальним громадам як мінімум три моделі подальшого розвитку.
«Нарізані» десь у якихось кабінетах, або скажімо тими, хто не надто переймався глибоким вивченням процесів, що проходять у наших селах, виглядають, подобається це нам або ні, як межі, що більш-менш співпадають із межами колишніх радянських колгоспів. А там, як відомо, добротно жилося, як правило, у центральних садибах, де і прогресувала вся інфраструктура.
Вже підготовлено проект Державного бюджету 2017 року і подано до Верховної Ради України. Експерти заявляють, що субвенції місцевим громадам зверстано за калькою, як і в попередні роки.
Тож скільки матимемо часу, щоб встигнути сісти у перший вагон, а не залишитися на пероні із купленим квитком?
Михайло ВЕРХОВИНЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар