Версія для друку Версія для друку

Своє життя присвятив людям: лікував їх серця і душі

скачанные файлы (5)

Незважаючи на те, що Михайло Василинець жив і працював у провінційних Білках, його ім’я було відоме далеко за межами Закарпаття. Попри медицину, якій віддав понад 3 десятки літ, його рука тяглася й до пера. У 2007 році у видавництві «Карпати» побачила світ його книга «Білки, село над Боржавою». Працюючи над нею, він неодноразово заходив у редакцію газети «Нове життя», де ми з ним і познайомилися, по крупинці збирав матеріали для видання унікального літопису села. Ось як про це написав сам Михайло Михайлович у передньому слові до книжки.
«Доля так повернулася, що я приїхав понад 30 років тому за направленням працювати лікарем у місцеву (Білківську – В.Ш.) дільничну лікарню. Знайомився ближче з людьми, придивлявся, цікавився побутом, традиціями, звичаями. І чим далі, тим більше зріла думка глибше вивчити історію цього древнього і своєрідного села, його людей. Збирав статті, нариси, вміщені в періодиці, старі фотографії, записував цікаві історії. Так назбиралося доволі багато матеріалів, і мені не залишилось нічого іншого, як систематизувати й обробити їх. Давнє захоплення фотосправою дозволило доповнити документи фотоілюстраціями».
А рівно через рік Михайло Василинець видав свою нову книжку під назвою «Єднаймося, солодкі». Вона – необхідний посібник для хворого цукровим діабетом. А найпершою книжкою його було суто професійне видання «Посібник з клінічного тлумачення результатів досліджень крові та сечі», яку підготував із кафедральними працівниками Ужгородського національного університету. Це унікальний довідник для лікарів і медсестер, хто професійно займається сімейною медициною. А у електронному варіанті він виготовив книжку «Шпаргалка сімейного лікаря», методичні напрацювання по невідкладній медичній допомозі.
Білкам М.М. Василинець присвятив багато. Сотні жителів вдячні лікарю за врятоване життя. А на амбулаторії загальної практики сімейної медицини йому встановлено меморіальну дошку. Народився лікар від Бога в гірському селі Малий Раковець у багатодітній сім’ї. Тут закінчив восьмирічку. Навчання продовжив у Великораковецькій середній школі, яку в 1968 році закінчив із золотою медаллю і того ж року вступив на медичний факультет Ужгородського державного університету.

Приклад йому було з кого брати: у селі народився славний земляк, професор, відомий хірург Олександр Фединець, який часто навідувався в рідне село до родичів та на могилу своєї матері.
– Навчання на медичному факультеті серед малораківчан, – часто жартома згадував Михайло Михайлович, – було дуже престижним. Першими студентами-медиками стали однокласники та сусіди, близькі, родичі. Це я і Михайло Яцканич.
Будучи студентом, часто в позанавчальний час перебував у лікарні, а, бувало, і ночував біля важких післяопераційних хворих. Йому із задоволенням дозволяли робити перев’язки, інші маніпуляції, ставити крапельниці. Хірургія просто заполонила серце юнака. Часто по ургенції його залучали до асистування на операціях в нейрохірургії, онкодиспансері, чистій та гнійній хірургії. Особливо багато дозволяв робити нейрохірург, наш земляк з Доробратова, доцент Михайло Бідзіля – неперевершений ерудит, клініцист і педагог, авторитет якого досяг рівня самого О.Фединця.
Про це свідчить той факт, що після виходу на пенсію О. Фединець залишив очолювати кафедру М. Бідзілі. Жаль, що так рано обірвалося життя талановитого нейрохірурга, який багато чого не встиг зробити на цьому світі. Колеги не могли врятувати його від підступного інфаркту. Було запізно. Його справу продовжили студенти.
Готуючись стати хірургом, М. Василинець успішно закінчив субординатуру з цієї спеціальності, та поїхати за всесоюзним розподілом у російську глибинку для продовження кар’єри хірурга не вдалося – дружина після закінчення факультету романо-германської філології отримала направлення у Білки. У ті часи випускники медичного факультету практично не мали змоги залишатися для роботи в рідних краях, а тут така нагода. Довелось проходити інтернатуру по терапії в Хустській ЦРЛ. Запримітивши прив’язаність до хворих, наявність достатніх знань, Михайла, єдиного з усіх однокурсників, відкомандирували з навчання на самостійну роботу у Вишково, а після – у Драгово дільничним лікарем.
Після закінчення інтернатури М. Василинця у 1975 році прийняли терапевтом Білківської дільничної лікарні. Тут почала писатися його біографія. Працював у стаціонарі, пологовому будинку, йшов на виклики. Попередні навики роботи з хірургічними хворими дуже згодилися йому на сільській дільниці при ушиванні ран, операціях на різноманітних гнійниках, пункціях плевральної та черевної порожнини, впровадив провідникові новокаїнові блокади, переливання компонентів крові та кровозамінників.
У 1977 році М. Василинця призначили головним лікарем Білківської дільничної лікарні. За два наступні роки домігся виготовлення технічної документації на будівництво нової сільської лікарні за індивідуальним проектом. Навесні 1981 року вона вже була здана в експлуатацію – красива, світла, зручна для хворих і медичних працівників, з пасажирським ліфтом, водою, каналізацією, підсобними спорудами. Невдовзі лікарня зайняла призове місце на республіканському конкурсі як одна із переможців соцзмагання серед споріднених закладів. За це та інші успіхи в роботі вона нагороджена почесною грамотою МОЗ України та ЦК профспілки медичних працівників. На той час у лікарні працювали 4 дільничні терапевти, 2 лікарі стаціонару, 3 педіатри, 2 стоматологи, акушер-гінеколог. В стаціонарі налічувалось 70 ліжок, в тому числі загальнотерапевтичних 40, дитячих 15 і стільки ж ліжок у пологовому відділенні. Лікарня стала базовою в області по впровадженню суцільної диспансеризації населення.
У 90-их роках минулого століття фінансування охорони здоров’я значно погіршилось. Пристойне слово «оптимізація» набуло жахливого значення: почалось скорочення кількості працюючих медичних працівників, закриття відділень, а то й ліквідація закладів. Це, власне, торкнулося і Білківської дільничної лікарні. А вже на початку 2000-их р. вона стала амбулаторією, стаціонарні ліжка були просто ліквідовані. Утримувати масивну інфраструктуру будівель закладу стало вкрай важко. Мізерні кошти на утримання амбулаторії йшли на нікому не потрібний обігрів запустілих поверхів, палати і кабінети перетворилися на складські приміщення. Скільки б так тривало, важко сказати, якби Михайлу Михайловичу не посміхнулася фортуна.
За підсумками Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування проект модернізації Білківської лікарні посів третє місце серед 61 учасника. Мова йшла про запровадження системи покращення побутових умов в об’єктах соціальної сфери через модернізацію застарілих інженерних мереж на прикладі Білківської дільничної лікарні загальної практики сімейної медицини. Проект реалізовано в 2011 році. Його вартість складає 320 тисяч гривень. У результаті впровадження проекту реконструйовано зношені інженерні мережі дільничної лікарні, підвищено енергоефективність обладнання. Все це значно покращило умови перебування хворих і персоналу в лікарні та зменшило непродуктивні витрати коштів місцевого бюджету. До речі, розробку проекту забезпечила Агенція місцевого розвитку «Іршавщина» при підтримці районної ради й обласного управління охорони здоров’я облдержадміністрації.
На початку 2007 року лікарня отримала від влади сучасну апаратуру, яка на нині повністю задіяна в діагностичній та лікувальній роботі. Це: ендоскоп, ректоскоп, апарат УЗО, лабораторна діагностична апаратура.
М. Василинець постійно вдосконалював свою професійну майстерність. Підготовку він проходив у найкращих навчальних базах. Так кількамісячні професійні курси він проходив у Києві, Львові, Одесі, Ужгороді. Все запозичене успішно впроваджував у своїй лікарні. Постійна робота над собою, вміння аналізувати та приймати рішення відточило його фахову підготовку, що й підтвердила кваліфікаційна комісія при УОЗ. Він мав вищу категорію по охороні здоров’я та сімейній медицині. Лікарню ліцензовано комісією МОЗ України.
Скільки б разів до нього не заходив у кабінет, там завжди було людно. Він мав вагому підтримку не лише в очолюваному колективі, а й у громадськості, органах місцевого самоврядування, громадських і політичних об’єднаннях. Особисто довгий час був членом виконкому, депутатом чотирьох скликань Іршавської райради, кілька разів депутати обирали його головою постійної комісії з питань охорони здоров’я.
Своє життя М.М. Василинець присвятив служінню людям, працюючи лікарем і видаючи книги. Він лікував не лише їх серця, а й душі. Разом із дружиною Вірою Михайлівною виховали двох дітей. Син Михайло пішов стежиною батька і вже досягнув чимало в житті. А дочка Олеся обрала бізнес. І вже теж має певні успіхи. Тепер він би гордився ними, радів би за них.

Василь ШКІРЯ

Прокоментуй!

Ваш коментар

*