Версія для друку Версія для друку

Творець і дослідник дитячої літератури

photolidiya

Кожна зустріч із поетесою Лідією Повх приносить хвилини душевного задоволення. Гірське село Кушниця, де вона народилася, запам’яталось їй глибочезними – аж по самі вікна – сліпучо-білими снігами (коли випадали сніги, здавалось, наближались гори – наче йшли грітись до коминів). А ще – двома гірськими ріками з кількома високими мостами (так, принаймні, здавалось тоді, в дитинстві). З меншою річкою, Лисичанкою, маленька Лідія дружила. Її вербовий запах і холодні води відчуває дотепер.
−А Боржава лякала зеленими глибинами і тим, що постійно забирала чиєсь життя, -- згадує тепер Лідія Петрівна. – Усе частіше вона приходить у мої сни.
Вона – член Національної спілки письменників України, лауреат обласної літературної премії ім. Федора Потушняка і Всеукраїнської премії ім. Зореслава, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки, психології та теорії управління освітою Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, автор більше двадцяти педагогічних праць і досліджень, трьох поетичних та восьми збірок дитячих віршів.
Найбільше ощасливила Л. Повх поява першої книжки «Йшла ворона по перону», на вихід якої у світ чекала сім років. Редактор збірки віршів Іван Малкович, зізнається поетеса, відіграв важливу роль у її поетичній долі.
− Він разюче різнився від інших редакторів – неприступних і гордих охоронців Слова, – усміхнено каже Л. Повх. – А рецензував мою книжку уже тоді відомий поет Василь Герасим’юк – жаль, не збереглася його аналітична рецензія. У мене залишилися про нього напрочуд хороші спогади.
«Йшла ворона по перону» одержала хороший резонанс. «Йшла ворона по перону і прийшла до наших дітей у однойменній книжці молодої поетеси Лідії Повх, -- писала свого часу у газеті «Закарпатська правда» Галина Малик. – Ще молодої, хоч уже двічі мами.
І принесла ота ворона у своїй модерній сумці більше десятка віршів. Віршів, можливо, ще не зовсім бездоганних з технічного, якщо можна так висловитися, боку, але з такою точною інтонацією, що їх хочеться весь час цитувати…
«Росла на груші грушка,
Як всі грушки – проста».
Отака собі історія. Здається, ні про що. Але це тільки здається… Бо вона про все. І про оте, нав’язле в зубах прямим текстом, щасливе дитинство. І про нашу Батьківщину, яку ми любимо. І про рідний край, у якому росте отака грушка з простими грушками. І про нашу родину. І про наш народ – отакий собі мудрий і з лукавинкою у вусах.
Так, так усе це є вірші, не дивуйтесь. Але все це сказано на дитячій мові. На мові, яка користується своїми правилами, умовами і навіть має свої непорушні закони.
Про творця дитячої літератури Лідію Повх схвально відгукнувся у своїй рекомендації для прийому в члени Національної спілки письменників України Юрій Керекеш: «Поетеса тонко відчуває й розуміє дитячу душу. Твори її приваблюють культурою слова, вишуканістю поетичної форми, свіжою образністю. Їм властива сюжетність і конкретність змісту, ритмомелодійність, гумор. Через те вони легко запам’ятовуються й читаються з цікавістю не лише дітьми, але й дорослими.»
Шевченківський лауреат Петро Скунць теж був високої думки про творчість поетеси. «Вірші Лідії Повх – ненав’язливі, безпосередні, уважні до світу, позбавлені надокучливої дидактики, проникнуті світлим гумором. До того ж поетеса не задає собі ні теми, ні проблем – поезії її читаються так, ніби їх і не могло не бути…
… Можу з певністю сказати, що як літератор – вона цілком сформована, пером володіє професійно, а тому нема потреби говорити про окремі творчі удачі – її творчість витримує найвимогливіші критерії.»
У своїх творах Л. Повх не забуває і про вітцівщину. Про ті місця, де народилася, росла, виховувалася. У вірші «Наші гори» до болю знайомі місця.
Ой, на гору Плішку
Легко вийти пішки.
А на той Синяк –
Ну, ні так ні сяк!
Ой, із гори Діл
Видно десять сіл.
А з гори Бужори –
Гори, гори, гори!
А на ту, що Маковиця,
Можна тільки подивиться.
Бо вона – найвища,
Там і влітку хвища!
Торік в ужгородському видавництві «Карпати» побачила світ нова книжка Лідії Повх «Як цуценя сніжинки ловило». Її скали веселі вірші та серйозні оповіді про рідний край, життя дітей і світ природи.
Перечитуючи поетичні і прозові тексти, вкотре переконуєшся: писати для малечі може лише письменник, який і в дорослому віці продовжує жити дитячими забаганками. А в хлопчиків і дівчат – мрій море. Лідія Повх намагається відтворити ментальний світ української дитини, користується законами етнопедагогіки, сповідує так званий недекларативний патріотизм. Помічає все те, чим живе сучасна дитина, яка, на жаль, втрачає інтерес до книги, а все більше поринає у світ новітніх засобів зв’язку. Хоч не хоч, а це росте комп’ютерне покоління. Автор намагається привернути увагу юного читача, що природа – це далеко не затишна кімната. Ось прочитайте лишень:
У калини – іменини!
Позлітались горобці.
І співали для калини:
«Цвінь-цвірінь!
Цвінь-ці-ці.
І хмарини для калини.
Дарували хто що міг:
З моря – перли,
А з Говерли –
Навіть перший білий сніг.
А ще Лідія Повх виступає як дослідник дитячої літератури. Особливо вона проявила свій хист у цьому напрямку у книзі «Виховний потенціал дитячої літератури Закарпаття». Тут сповна розкриває творчість Олександра Духновича, Ірини Невицької, Марійки Підгірянки, Василя Гренджі-Донського, Олександра Маркуша, Зореслава, Федора Потушняка, Юлія Боршоша-Кум’ятського та Юрія Станинця. Лідія Повх стверджує, що дитяча література до 1945 року на Закарпатті розвивалась у руслі загальноєвропейського процесу, виконувала важливу роль – виступила засобом соціалізації особистості і відтворення усіх форм буття етносу.
Досліджує Л. Повх і новітню дитячу літературу Закарпаття.
25 квітня їй виповниться 55! … 55 – то небагато. Зовсім небагато. Лідія Повх якраз на бистрині життя. У неї усе ще попереду. І поетичні тексти, і наукові дослідження, і зустрічі з читачем.

Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*