Версія для друку Версія для друку

Правнукові: більше твердості!

Степан Юрійович Овсак належить до числа тих поодиноких поціновувачів і авторів «Нового життя», думка якого рідко співпадає з нашими загальноредакційними баченнями тих або інших подій і процесів. Особисті зустрічі, як правило, набувають толерантно-дискусійної форми. Інколи вони творчо результативні, бо завершуються заздалегідь підготовленим Степаном Юрійовичем дописом. Так сталося і цього разу, коли ми обговорили події на Сході України та отримували своєрідне послання правнукові, яке, на наше тверде переконання аж ніяк не зайвим буде і для наших юних читачів.

Народився Олександр 5 серпня 2015 року у прифронтовому місті Миколаїв, на другому році війни, страшної війни Росії проти України. Вага хлопця – три кілограми, зріст – п’ятдесят сантиметрів. Мама Анна по професії – журналіст, працює у штабі частини, в якій служить її чоловік Роман – кадровий офіцер, учасник бойових дій з початку анексії в Криму, а потім війни на Донбасі.
Правнук Сашко названий на честь діда і прадіда, не може зрозуміти, чому його мама плаче, коли тато Роман не подзвонить їй з фронту. В його уяві фронт – це щось дуже страшне, це – не добре.
Серпень того року видався спекотним, вдень доходило до сорока градусів Цельсія в тіні, що ще більше розпалювало пристрасті людей, які воювали у цій, здавалося б, нереальній війні. Ця війна видавалася якимось страшним сном, чимось незрозумілим, неможливим, уявою хворої фантазії. Після скількох років проживання в одній країні з братами-росіянами, після перемоги над фашизмом, не можна було навіть уявити, що брат-росіянин буде вбивати брата-українця. І тільки після майже двох років «гібридної війни» стало зрозуміло, що керівництво Росії ніколи не вважало українців своїми братами. За всю тисячолітню історію українці толерантно ставилися до всіх народів-сусідів, в тому числі і до росіян. Починаючи від царя Петра 1, від нас українців украли історію, державність, мову. Без України і теперішні керівники Кремля не мислять існування Росії без імперії.
Українці завжди були гостинною нацією, дуже чемно ставилися до всіх іноземців, чим підступно скористалися російські можновладці.
Особливо жорстоко ставилися до українців комуністи, починаючи від Леніна.
Якщо чех любить Чехію, поляк – Польщу, німець – Німеччину, угорець – Угорщину – це нормально. А якщо українець любить Україну – то комуністи називали його націоналістом.
Для українців організовували страшні голодомори, в яких загинуло мільйони українців.
Так, Сашко, я – твій прадід і дід, не винуваті, що не побороли цих сусідів-ворогів, і це доводиться робити твоєму батькові Роману і мамі Анні. Але тобі і всім українцям треба бути пильними і твердими у виборі друзів. Україна буде великою, незалежною державою. Більше твердості.
Степан ОВСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар