Версія для друку Версія для друку

У кожну картину він вкладав своє серце і душу

Не віриться, що його вже немає серед нас. У потойбічні світи Євген Максим пішов на 87-ому році життя. Ніколи більше на його обличчі не побачимо радісну усмішку, не почуємо приємний голос, не поспілкуємося з ним про найсокровенніше. Залишилися лише його картини, в які вкладав і серце, і душу. А ще – спогади про нього.
Минулого тижня директор Іршавського районного історико-краєзнавчого музею Андрій Світлинець виступив модератором проведення вечора-пам’яті з нагоди роковин смерті Євгена Васильовича. Спеціально для цього в музеї відкрито міні-виставку картин, де представлено й особисті речі художника.
Про життя і творчість Є. Максима розповів Андрій Світлинець.
– Євген Васильович, – сказав він, – був учнем основоположника закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі. В гімназії, а потім в Ужгородському училищі прикладного мистецтва він набував знань під його керівництвом. Кожна зустріч запам’яталася йому, про це він часто говорив співрозмовникам. Не забули про Євгена Васильовича і художники краю – вони запросили його із провінції на святкування 100-річчя із дня народження майстра пензля. Є. Максим охоче погодився. Надали йому і слово: говорити було про що, бо Адальберт Ерделі вважав його своїм кращим учнем. А учень не підвів свого вчителя: ім’я Є. Максима увійшло в Українську радянську енциклопедію, а його роботи успішно експонувались на обласних, республіканських і всесоюзних виставках.
Було що розповісти на вечорі зустрічі і Василеві Філешу, члену Національної спілки художників України, голові народного об’єднання художників та майстрів народної творчості «Колорит Боржави» Іршавського районного будинку культури.
Є. Максим був художник від Бога. Він майстерно творив натюрморти, пейзажі, захоплювався тематичними картинами. Уже ввійшли в історію його роботи «А над Хустом ворон кряче», «Богдан Хмельницький», «Олекса Довбуш», «Кротон», «Потоп». Це повні драматизму великі полотна майстра.
– У пейзажному жанрі, – зазначив Василь Філеш, – він надавав перевагу осіннім мотивам. Про це свідчать, зокрема роботи «Золота осінь», «Смерековий камінь», «Осінь над річкою». А у натюрморті переважали мотиви з квітами.
Добре знався з художником і протоієрей, настоятель Свято-Петро-Павлівського храму м. Іршава Василій Ігнат. Він, зокрема, сказав:
– Людина, як творіння Боже, покликана Господом до безсмертя і вічної слави. Всевишній дарує їй багато різних талантів. Чоловік покликаний на землі творити добрі діла, примножувати земні таланти. Одним із видатних художників нашого краю і був Євген Максим, учень всесвітньо відомих художників Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая. Він продовжив їх справу. У багатьох родинах Іршавщини та за її межами є картини Євгена Васильовича, які несуть в собі тепло і красу, наповнюючи наші серця радістю. Серед його творів є чимало робіт духовного характеру. Це ікони, дерев’яні храми в Дешковиці, Івашковиці, Локті.
Чимало приємних слів сказала про Євгена Максима і член Національної спілки художників України Любов Микита. Він залишився в її пам’яті як дуже толерантна, інтелігентна і ввічлива людина, завжди при зустрічі люб’язно привітався, поговорив, як життя, що нового, над чим працює та чи інша творча особистість. Радів за успіхи колег по пензлю, молодим талантам давав дружні поради, завжди охоче брав участь у районних виставках. Євген Васильович був добрим порадником, до нього прислухалися. Не зважаючи на те, що він не був членом Національної спілки художників України, його роботи завжди привертали увагу поціновувачів Максимового мистецтва. В його оселі можна було зустріти любителів живопису з Мукачева, Ужгорода, Хуста, Львова, Івано-Франківська, Житомира, Києва… Це говорить про те, що Євгена Максима знали, його шанували.
Серед учнів Євгена Максима – художник Василь Ловска з Ільниці. Йому було що згадати:
– На малювання, – повчав Євген Максим, – треба ходити, як до музичної школи. До свого повчителя я ходив два рази в тиждень – у вівторок і четвер протягом трьох тижнів. Він був людиною безмежно щирою, доброю, ввічливою. Я вдячний долі, що мав можливість вчитися у нього, талановитого художника, і до останніх днів його життя ми були справжніми друзями. Він любив розповідати про своє життя – навчання в Ужгородській гімназії, в училищі прикладного мистецтва, де викладачами були такі світила, як А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло, Й. Борецький.
Є. Максим – та людина, про яку пам’ять живе у людських серцях. І про це свідчать його невмирущі творіння.

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар