Версія для друку Версія для друку

«У зими нотатки білі», або Запізніле посвідчення….

Сумно писати про таке.
Поет Іван Шмулига із Приборжавського із нетерпінням чекав на квиток члена Національної спілки письменників України. І не дочекався…
Справа в тому, що процес прийому проходить надто довго. Спочатку письменника приймають на зборах в обласній організації, потім його творчість розлядає приймальня комісія спілки, і вже лише потім рішення затверджує правління Національної спілки письменників України.
У посвідченні Івана Шмулиги значиться дата вступу: 1 липня 2015 року, членський квиток №02996.
Жаль, що Іван Йосипович так і не побачив його. 2 листопада 2015 року невблаганна смерть забрала його у свої обійми. Залишилися недописаними рядки… Відома закарпатська поетеса Лідія Повх високо оцінила його творчість.
«Сприймаю його вірші, як миттєвості зустрічей з рідним краєм. У них мені рече Боржава, світить незаймана білизна глибоких снігів, пахне ружа-лелія, про яку співають у народних піснях по навколишніх селах. У них скромність сільського (безперечно, талановитого майстра, що вирішив не відділятись від свого роду і живе так, як усі: косить, оре, мурує, фарбує і білить), а ще – святкує, як то звеличить прадавній звичай. У віршах Івана, таких само простих, як і те, про що він пише, є глибока життєва зрілість, що «прочитується», як смак життя, за кожну мить якого сповна «заплачено», як та особлива упевненість, що дозволяє нам, оглядаючись, заговорити з долею, Шевченковим вічним «Ми не лукавили з тобою. Ми чесно йшли, у нас нема зерна неправди за собою».
Позитивно відгукувались про творчість Івана Йосиповича Василь Густі, Володимир Товт, Юрій Шип, Петро Ходанич, Маріанна Шутко, Василь Кузан… Його поетичний доробок – п’ять збірок: «На Боржавських хвилях», «Прощання з літом», «На порозі зими», «У Марічки біля чічки». Його вірші доступні кожному – і малому, і старому, бо писав він просто, душевно, доступно і невимушено. Він міг присвятити навіть оду ромашкам:
Ромашки, ромашки, ну як вас
ще звати,
Біленькі красуні на літньому
тлі.
Вас так шанувала колись
моя мати –
Урізалось в пам’яті з
дитинства мені.
З настою з ромашок малих
нас купала,
Знімала недугу з простуджених
тіл,
А на ніч за чайком запашним
напувала,
Бува, й прикрашала букетом
стіл…
… А таки не запізніле посвідчення члена Національної спілки письменників України, бо це визнання таланту поета, який писав про те, що його хвилювало, що змушувало замислюватись. Скоріше, то були не поетичні рядки, а сповідь із часом, із самим собою.
І ще! Районна газета «Нове життя» охоче надавала йому шпальти для друку поезії, яка повсякчас виходила з під його пера.
Відчувається, що його вже немає серед нас.

Василь ШКІРЯ.

Ваш отзыв

Ваш коментар