Версія для друку Версія для друку

Живе проблемами громади

maxresdefault

Емілія Юріївна Лях працює в органах місцевого самоврядування понад 30 літ. Жителі Малого Раківця цьогоріч вже вдев’яте обрали її сільським головою. Подібного прикладу нема не лише в районі, а й в області. За що така довіра? На це питання намагався знайти відповідь у самих малораківчан.
Іван Савко, депутат обласної ради, екс-голова районної ради:
− Насамперед, вона дуже людяна. До неї просто тягнуться односільчани. Із кожним поговорить, допоможе вирішити наболілі проблеми. Емілія Юріївна прислухається до думки громади, живе її турботами.
Єлизавета Яцканич, начальник відділу освіти райдержадміністрації:
− Її непокоїть усе: і якість доріг, і проблеми освіти, і медицини, і культури. Крім того, бере активну участь в ансамблі «Родина Огняників», який виконує в основному українські народні пісні.
о. Михаїл Гангур, настоятель Свято-Покровської православної церкви:
− Емілія Юріївна всюди встигає. Бажана вона і в храмі. Разом із усіма ходить в церкву, дає шану Богу. А віра допомагає їй і в роботі, і в сім’ї, і у вирішенні сільських проблем.
А допомагає Емілії Юріївній в роботі те, що вона народилася в цьому селі, добре знає його людей. Свого часу батько Юрій Іванович був передовий вівчар колгоспу «Виноградар». Авторитетом користувалася і мама, до якої часто зверталися за порадами односільчани. Після закінчення Малораковецької середньої школи Емілія Лях вступила на філологічне відділення Ужгородського державного університету. Працювала піонервожатою. Вперше її обрали сільським головою у 1982 році.
− Тоді я була ще зовсім юною, − усміхається Емілія Юріївна. – Але доводилося вирішувати цілком «дорослі» проблеми. Почала із неймовірного – було заасфальтовано дорогу до присілку Плитянка. Це майже три кілометри. Це був перший мій успіх, яким горджуся дотепер.
А потім, взялася за телефонізацію Малого Раківця. Тепер вже не віриться, що в селі, де проживає понад 3 тисячі чоловік, був лише один телефон. Добилася того, що одним із перших у районі встановили станцію на 50 номерів. 1985 рік запам’ятався тим, що в селі почалося будівництво середньої школи на 600 місць. Не віриться, з яким ентузіазмом люди взялися тоді за справу. Щодня на будівництві безкоштовно працювало по 15-20 чоловік. Про гроші ніхто не питав – робили люди задарма, однак із вірою в те, що там навчатимуться їх діти і онуки. На ентузіазмі було споруджено і адмінбудинок сільради.
Подбала Емілія Лях і про газифікацію населеного пункту. Тепер уже впродовж десятка літ в оселях малораківчан горить голубе паливо.
На 90 відсотків вулиці села освітлені. Приємно пройтися вечірнім селом вулицями Центральна, Шевченка, Миру, Онуфрія…
Є у селі і свій медичний заклад – амбулаторія загальної практики − сімейної медицини. Зусиллями громадськості кілька років тому на фасаді приміщення встановлено меморіальну дошку вихідцю із села, відомому хірургу, професору Олександру Фединцю. Він був непросто лікарем, а й видатним ученим, новатором, талановитим педагогом. Понад 65 років він стояв за операційним столом, зробив понад 35 тисяч операцій. До речі, лікарську амбулаторію відкрито на базі колишньої сільської лазні. А після реконструкції приміщення колишньої контори колгоспу відкрито клуб і бібліотеку.
У перспективі – відкриття дитячого навчального закладу у присілку Плитянка (уже на завершенні розробка проекту).
Ведучи мову про зроблене за час перебування на посаді очільника села Емілія Юріївна щоразу називає імена тих, хто допомагає їй у вирішенні проблем. Успіху досягнуто завдяки тісній співпраці з колишніми і теперішніми директорами шкіл – Іваном Поповичем, Єлизаветою Яцканич, Оксаною Гудь, Василем Марущинцем, Оксаною Савко, Ганною Хромей, Людмилою Куруц, Ганною Половка, культосвітніми працівниками Ганною Пасулька, Марією Кузьма, Ольгою Ожоганич, Ольгою Василець, Людмилою Савко, депутатами сільради Семеном Дорчинцем, Михайлом Фантою, Юрієм Савком, Іваном Старостою та депутатами райради Михайлом Яцківом, Іваном Фантою і депутатом обласної ради Іваном Савком, священиком Михайлом Гангуром, землевпорядником Мариною Кукуль, секретарем сільради Олесею Яцканич… Цей список, звісно, неповний. Його можна продовжувати і продовжувати…
Е.Ю.Лях любить своє село, його людей. Вона віддала йому усе своє трудове життя.
Василь ШКІРЯ.

Прокоментуй!

Ваш коментар

*